5. Перше тренування

Тренування почалося рано. Всі ми зібралися у великій залі, що нагадувала спаринг-майданчик. Соломон стояв посередині, спостерігаючи за нами з мудрим поглядом, що не пропускав жодної дрібниці. Він був старший, але йому не потрібні були суворі накази чи крики, щоб ми слухались. Його погляд, його спокій — це вже була сила.

— Давайте почнемо, — сказав він спокійно, дивлячись на нас, ніби вже знав, що кожен з нас здатний на більше, ніж ми думаємо.

Я була поряд з Ліамом, який знову виглядав розслабленим, немов не розумів, що в цій команді тренування — це важливо. Вже півгодини ми робили базові вправи, зміцнювали м'язи і працювали над координацією. Я не могла не помітити, як Кайден слідкує за кожним моїм рухом, і як його брови знову з’єднуються в грізну лінію. Мені хотілося ігнорувати його погляд, але все більше й більше він починав дратувати мене.

— Луна, давай, не тупи, — почувся голос Кайдена, який вже було почав набридати. Він стояв поруч, спостерігаючи за моєю вправою з відпрацювання рівноваги.

Я зробила крок назад, збиваючи рівновагу. Моє тіло рушило в бік, але я не могла зупинити падіння, і в наступний момент була готова опинитись на підлозі.

Але раптом відчувся сильний хват за мою талію, і я буквально підлетіла вгору, а моє падіння було зупинено.

— Ти ж тільки почала! — Кайден підхопив мене і поставив на ноги, не забувши додати: — Треба було не оступатись, Луна.

Я швидко відірвалась від його рук і рвучко стояла, дихаючи важко, хоча, насправді, це не була велика проблема. Здавалося, що все це більше впливало на мій настрій, ніж на фізичну форму.

— Не треба мене рятувати, — я не могла втриматися від сарказму. — Я сама могла б впоратись, Кайден.

— Дивись, наступного разу постараюсь бути менш чемним, — його усмішка була незворушною, але це було дуже дратівливо.

Соломон, стоячи в центрі, зауважив момент, коли ситуація могла вийти з-під контролю, і підняв руку.

— Луна, ти зробила добре, що одразу реагувала, але обережніше. Потрібно більше уваги до техніки. Кайден, теж не потрібно так різко реагувати.

Тренування тривало, і на цей раз ми перейшли до складніших вправ. Соломон вів нас з точністю майстра, даючи кожному індивідуальне завдання, щоб підвищити рівень кожного члена команди. Ліам займався в кутку, немов готувався до якогось боксерського бою, хоча я знала, що він насправді більше цікавиться тим, щоб не виглядати тупим перед нами.

Кайл тренувався з Ізабель, піднімаючи тяжкі м'ячі. Між ними йшло постійне змагання — хто сильніший. Я не могла не помітити, що Ізабель постійно жартувала, намагаючись якось вивести його з себе.

— Що, думаєш, я тут тільки для того, щоб твій рельєф побачити? — сказала Ізабель, жартуючи.

Кайл не відповів, просто кинув погляд, але в його очах я побачила посмішку.

Але найцікавіше почалося, коли Соломон звернувся до всіх нас.

— Тепер давайте подивимось, як ви реагуєте на непередбачувану ситуацію. — Він поклав руки на пояс і підняв погляд. — Всі на місця, візьміть м'ячі, готові до дії. Луна, будь ласка, знову стань на місце.

Я встала на своєму місці і готувалась до наступного етапу. Не можливо було ігнорувати того самого Кайдена, який стояв біля мене, оглядаючи мене знову, як якийсь суворий інструктор.

— Ти справишся? — запитав він.

— Як ти бачиш, справляюсь. Але ось з вами, можливо, складно бути в одному ряду, — я навіть не намагалася стримати сміху, коли це сказала.

Кайден усміхнувся, але не відповів нічого.

Соломон спостерігав за нами, його голос був спокійним, як завжди, коли він говорив:

— Пам'ятайте, ми — команда. І навіть в таких тренуваннях треба працювати разом.

Соломон уважно оглядав кожного, але найбільше він звертав увагу на Кайдена та мене. Це явно не був просто звичайний тренувальний день.