Глава 9, або просто епілог

— Ви сама дивна сім’я, яку я колись бачив! — З передсердя кинув Огній другу.
— Хто б казав, — повернув йому Горан.
— Моя дружина з дітьми не відвідує кожне наше тренування. — Докоряв чоловік.
— Просто вони мене кохають,— розвів руками господар дому.

Кожне тренування, яке проходило на території пана Новака, закінчувалося схожими перепалками, бо Горан завжди перемагав. Огній вважав, що причиною тому сім’я друга. Адже Божена, яка завжди була присутня, врівноважувала магію суперника. Діти так радісно сприймали тумаки, які отримував гість, що це додавало магу надхнення. Тож і не дивно, що сам Горан став сильніше, він тепер чудово вмів себе тримати в руках. Чоловік здогадувався, що поділившись своєю енергією і життєвою силою, щоб врятувати кохану жінку, він неначе скинув саме ту частку своєї сили, яка робила з нього занадто запального мага. Зараз, крім того, що він тримав свою магію в сильному кулаці, так ще й здібності дружини допомагали йому зосередитися.

Горан згадав, як божеволів втративши Божену, як не розумів, що стало причиною, що вона його покинула, хоча обіцяла бути поряд. Як ладен був вбити її брата, коли дізнався, що його кохана вагітна і не знаходив собі місця хвилюючись за її життя. Він зі здриганням згадував і був вдячний усім святим і божественним, магічним і будь-яким вищим силам, що все обійшлося. Що Добронрав Світлий зміг врятувати Божену, що хитрожопий лікар не встиг втекти з донькою, що батькові й матері вдалося розібратися з Філіпом і повернути сина.

Щодо матері, то Горан так і не пробачив її. Він не хотів її чути та бачити. І на всі вмовляння батька поговорити з нею, відмовлявся.

— Вона майже втратила свою магію, синку. Вам варто поговорити. — Вмовляв старший пан Новак, — я справді за неї хвилююся.
— Вона зробила свій вибір, батьку. — Відказував з разу в раз Горан.

З часом батько покинув спроби примирити дружину з сином і сам потроху віддалився, увесь час перебуваючи в родовому маєтку родини Новак. Через свою довірену особу одного дня він прислав сину папери, за якими передавав тому усі свої справи.

Горан стривожився, що батько не обговорив з ним усі моменти, тож прийняв запрошення.

— Ми відправляємося з тобою, — вирішила Божена, після того, як чоловік повідомив їй новини.
— Не бачу потреби, люба. Наші малюки будуть бешкетувати та заважати нам. Тож залишайтеся краще дома.

Однак пані Новак була дуже наполеглива. А Горану було важко їй відмовити.

Насправді Божена давно вирішила при нагоді навідатися до матері чоловіка і поговорити з нею. А ще познайомити її з двома бешкетниками. Молодій мамі дуже хотілося, щоб Горан пробачив матері. М’яке і добре серце Божени боліло від цієї суперечки.
 

— Я стала старою і негарною? — Запитала Целілія, помітивши жаль в очах невістки, — маги швидко втрачають красу і молодість, коли втрачають магію. Саме тому вони так бережуть свою енергію, емоції та сили. Ти прийшла докоряти мені чи потішитися з мого стану?
— Я не тримаю на Вас зла чи образи. Я хотіла познайомити своїх дітей з їх бабусею. Підемо до саду?

В очах жінки промайнула надія, радість і сподівання. Вона не стала очікувати, а відразу поспішила до саду, де пані Арета гралася з двома чудовими малюками.

— Це рудоволоса кудрявка — Вогняна. — Знайомила дітей з бабусею.
— Вона так схожа на Горана, — в очах Цецілії стояли сльози, коди вона обіймала дівчинку.
— Так. І вдачу має, як у татуся. А цей серйозний молодий чоловік, — жартувала Божена, — Лукаш. Чомусь мені здається, що він не матиме магію вогню. Скоріше успадкує Вашу магію землі й родючості, пані Цеціліє. Але час покаже, поки ще рано про щось говорити.
— Вони такі чудові, — все ж не витримала жінка і розплакалася, — дякую тобі, Божено. Дякую. Я так перед тобою винна! Я так винна перед Гораном! Пробач мені, дівчинко, старій і самовпевненій дурепі.
— Ну що Ви таке кажете? Я Вас давно пробачила і з часом Горан пробачить, обов’язково. — Обняла свекруху.

Такими їх і застали чоловіки, плачущими в обіймах одна одної.

— Здається, синку, що наші дружини порозумілися. Можливо це саме час, щоб вже в нашій родині запанував мир?
— Можливо і справді час, — промовив Горан, дивуючись зовнішності матері й своїй впертості.
Його насправді зараз гризли докори сумління, що не поговорив з нею раніше, можливо вона зберегла б свою магію, здоров’я і молодість. Споглядаючи за дружиною і матір’ю, які плакали обнімаючись, Горан відчув потребу у відкритій розмові. Йому і самому захотілося розказати, як важко було на душі, як боліло від материнської зради і як хотілося повернути колишню довіру і любов.

— Так, і справді час, батьку!
 

На вулиці вирувала негода, в прикрашеній кімнаті було тепло і затишно. Біля святково накритого столу зібралася уся родина Новак. Чоловіки обговорювали якісь справи, пані Цецілія показувала дітлахам магічні фокуси. В неї не виходило щось феєричне, проте на дрібнички сил вистачало. Магія повільно, але поверталася. Нянька Аруня охала й ахала разом з дітьми, так її вражало те, що вона бачила. А Божена щасливо посміхалася споглядаючи за своєю родиною.

Думками повернулася на п’ять років назад, тоді вона прикрашала їх з Гораном будинок і чекала на свято, сподіваючись, що воно буде самим щасливим в житті. Не задалося. Проте сьогоднішнє стало таким, самим щасливим.

— А як так сталося, що Божена завагітніла, якщо в тебе синку не було приливу? — Раптово запитала пані Цецілія, — Адже ми точно знаємо, що це наші онуки.

В кімнаті повисло мовчання.

— Цеціліє! — Шикнув на неї чоловік, натякаючи на непристойність питання.

Божена лише посміхнулася, а Горан зареготав і це вже точно вважалося непристойним в магічному товаристві.

— А це, як пояснив мені вельмишановний пан Світлий, і є сила моєї Божени. — Витираючи сльози пояснив маг.

Оглянув присутніх, витримуючи паузу, відмічаючи не розуміння на їх обличчях.