Глава 8, в якій все буде добре

Горан ладен був спалити все навколо. Магія не слухалася і він геть не міг заспокоїтися. Вісім місяців він шукав свою дівчинку, яка йому й снилася. По його наказу слідкували за будинком батька і сестер. І все без результату. Він геть втратив надію. Аж сьогодні до нього заявився молодший Радецький і повідомив, що готовий продати йому дитину, яка скоро з’явиться. Від нахабності покидька він ледь того не вдавив, але і радість, і розгубленість, і страх розривали мага вогню.

— Де вона?! — Запитав чоловік та відповіді так і не дочекався.

Проте дізнався, що рідна мати віддала Божену в руки Філіпа і що її більш турбувало, щоб дівчина ніколи не з’явилася в житті сина. От тільки пані Цецілія зовсім не думала, що Горан так і не одружиться з Монікою, що геть зіпсує своє життя на пошуки панянки Радецької та вже точно в її планах не було вагітної дівчини.

Те, що запросив Філіп, було зухвалим і геть диким. Крім захмарної суми, він вимагав, щоб Горан особисто наладив збут продукції Радецьких. Щоб замовив слово і сам особисто виступив представником їх фабрики. Навіщо вже та фабрика потрібна, якщо на руках буде стільки грошей, за які можна було ще кілька таких купити?

Такої суми у самого Горана не було, треба було звертатися до батька. Магу довелося довго заспокоюватися перед тим, як навідатися до батьків.

— Синку, нарешті ти завітав до нас! — Радісно зустріла сина пані Новак.
— Краще тримайся мене якнайдалі, я погано себе контролюю! — Гримнув на матір чоловік і попрямував до батька.
— Що сталося? — Запитала в спину Горана, який проігнорував її питання.

Розгублена і збентежена таким до себе відношенням, жінка пішла слідом. І вона чудово чула усю розмову сина з чоловіком, і потому як Горан розповідав про її участь у зникненні Божени, розуміла, що син не пробачить їй.

— Пробач, синку, я не думала, що так все станеться? — Спробувала вона перепросити.
— Як станеться, мамо? Ти бачила, як я мучусь, як втрачаю контроль над магією, що життя без неї не маю і мовчала. Знала, де вона і мовчала! На що ти сподівалася? Що втрачу контроль і згорю?
— Що ти таке кажеш, Горане?! — Злякано відсахнулася жінка, прикладаючи руки до грудей.
— Правду. Божена якимось дивовижним чином урівноважувала мене, робила щасливим, а ти все зіпсувала! Зруйнувала моє життя.
— Заспокойся! — Вперше почув, як батько підвищує голос.
— Йдіть пані Новак, бо інакше я не заспокоюся, — кинув матері Горан.

Важкий материнський погляд ані трохи не турбував чоловіка. Він і справді був дуже злий на неї, саме тому не назвав її мамою, знав, що їй буде боляче від того.

— Стій, Цеціліє, — зупинив її від дверей батько, — тобі доведеться взяти участь у цій розмові. Треба знайти важелі на цього Радецького. Він забагато хоче! Геть знахабнів! Є думки з цього приводу? Адже ти ментально діяла на Божену? В тебе завжди це гарно виходило.
— Діяла. — Винувато поглядаючи на сина, зізналася жінка, — Вона не повинна тебе пам’ятати.

Горан бачив, як важко їй далося це зізнання, але не переймався цим. Зараз він горів від злості й образи на матір. Тож тільки важко зітхнув.

— Мої люди стежать за будинком Радецьких. Я дам наказ стежити за Філіпом. Він обов’язково виведе нас на Божену. От тільки я хвилююся, щоб з нею нічого не сталося. Треба знайти найкращого лікаря і щоб він був напоготові. Якщо вона помре, — кинув палаючий погляд на матір, — я теж не житиму. Батьку, ще є дещо…
— Кажи, — на перший погляд, байдуже, але хвилювання таки промайнуло в очах старшого Новака після слів сина.
— В мене не було приливу. Чи може так бути, що Божена завагітніла без приливу?

Дві пари очей здивовано дивилися на сина.

— Не знаю, що і сказати. Ти впевнений, що дитя твоє? — Спокійно, немов вже все для себе вирішив, запитав батько.
— Впевнений.
— Нічого синку, час покаже чи наше це дитя.
— Час все покаже. Аби не було пізно для моєї Божени, — кинув батьку у відповідь.
 

Про те що настав час, Божена дізналася тільки тоді, коли з’явився лікар. На диво, вона гарно почувалася усю вагітність і була надія, що і пологи будуть легкими. На жаль, це виявилося не так.

Часом породілля впадала у забуття, але маг знову і знову приводив її до тями. Поряд завжди була Аруня. Старенька благала лікаря зробити все, щоб врятувати її дівчинку. Сили вже покидали Божену, коли вона почула плач своєї дитини.

— Хто? — Пересохлими вустами запитала новоспечена матуся.
— В тебе син! — Радісно відповіла нянька.

Дівчина відчула полегшення, але лише на мить, в наступну хвилину її пронизав біль, вона знову кричала зриваючи голос. В останню мить, коли вже здавалося, що смерть прийшла за нею, Божена відкрила важкі очі й побачила, як лікар передав Філіпу її сина. В цей час хотілося кричати та благати залишити її крихітку. Сказати, що вона ще жива. Та губи не ворушилися і жодного слова не злетіло з них. Тільки розпач в останньому погляді.

— Лікарю, зробіть щось, — благала пані Арета, — якщо Ви врятуєте Божену, я нікому ніколи не скажу про дівчинку.
— В цьому немає потреби, пані. Я не збираюся це приховувати, адже батько все одно знатиме скільки дітей в нього народилося. Я не повідомив про це відразу пану Радецькому, бо маю свої наміри. А от Вашу родичку я врятувати не здужаю. Я зробив все, що міг. Вона втратила занадто багато життєвих сил. Поділитися своїми, я не можу. Так що тут надія хіба що на диво. — Жодної емоції від того не промайнуло на обличчі мага: ані співчуття, ані жалю.

Тільки вже за хвилину він обернувся, відчуваючи магію і жар, простір розходився. Перед ними з’явилося двоє чоловіків. Одного з яких лікар добре знав, адже саме Добронрав Світлий був колись його вчителем і наставником. Лікар низько вклонився прибулим, бо відчував магічну силу від обох чоловіків, один з яких вже кинувся до дівчини.

Він кликав її, але не мав відповіді, повітря напружено дрижало, лікар не на жарт злякався, розуміючи, що маг вогню не може втримати свою руйнівну силу.