Глава 6, в якій з'являється Моніка.

Божена мерзла. В покоях було тепло, в комині горів вогонь, а все одно було холодно. Кутаючись в улюблену шаль, дівчина сиділа в кріслі, яке посунула ближче до вогню. Очі дивилися на гру полум’я, та воно не заспокоювало. Ще з ранку жевріла надія, що хоч якийсь час вона може бути щаслива поряд з Гораном. Тепер же розраховувати немає на що. Як далі бути? Може й справді їхати до Лізі.

Гарячі руки лягли їй на плечі. Навіть крізь одяг дівчина відчувала жар тіла коханого. Божена не обернулася.

— Коли мені краще поїхати? — Тихо запитала вона.
— Ще нічого не вирішено.

Чоловік обійшов крісло і присів навпочіпки, майже впритул до вогню спиною.

— Ти гадаєш, що я зможу без тебе? — Уткнувся головою їй в коліна, — Божено, дівчинко моя, ти тільки скажи і я усіх пошлю до дідька. Мені не потрібна дружина, я зможу без дітей. Але без тебе — ні.

Божена перебирала його руде волосся, гладила по голові, а серце рвалося на шматочки. Які вона ладна була віддати йому, навіть якщо він топтатиме їх.

— Я не маю права тебе просити про це, — важко зітхнула, — але обіцяю, що поки ти сам не попросиш, я тебе не покину.
 

Розмова з батьком далася важко. Горан був надто збуджений, роздратований.

— Ти геть не вмієш тримати свої емоції під контролем, — сердито дорікав батько, — тільки поглянь на себе, очі вже горять, я навіть магію твою відчуваю.
— Зате ти, батьку вмієш. Холодний, розсудливий, завжди зібраний і тобі начхати на оточення.
— Не начхати. Якби мені було байдуже, то я б взагалі плюнув би на твоє життя і навіть не цікавився, як там в тебе справи. — Чоловік, руде волосся якого вже деінде вкривала сивина, піднявся із-за столу, оминув його і підійшов до сина впритул. — Горане, я знаю твою запальну вдачу, знаю, як важко тобі вдається себе контролювати, тому намагаюся бути м’якше. Але, мені іноді хочеться тебе відшмагати, хоч і розумію, що це смішно. Ти навіть мене нервуєш своєю впертістю, а що вже казати про матір. Ти знаєш, що вона почала втрачати контроль над магією?
— Вона мені не казала, — здивовано промовив молодший Новак.
— Вона дуже нервується. Сину, час іде, а у нас крім тебе більше нікого немає. Познайомся з Монікою. Гадаю, ти сам здивуєшся, як швидко зміняться твої плани.

Батько мав рацію. Моніка Галланд була красунею. Густе медове волосся, що хвилями спускалося на плечі, великі чи то голубі, чи то сірі очі, що зацікавлено розглядали Горана і легкий акцент, що додавав особливого шарму. Загалом класичні риси обличчя і такі округлі форми мало якого чоловіка залишать байдужими. Тим паче, що і співбесідницею вона виявилася цікавою. Вміло підтримувала бесіду і фліртувала. Молодший пан Горан зацікавився дівчиною, і харизма магіани не залишила байдужим. В цілому вечір пройшов набагато краще, аніж розраховував чоловік.

Повертаючись додому, його гризли докори сумління. Адже ні-ні, а він таки порівнював дівчат. Моніка без сумніву була із тих юних красунь, які стають фатальними жінками, надзвичайно гарними, знаючими собі ціну. А оскільки вона магічно обдарована, то ще й стримано-байдужою. Його ж Божена — це ніжна квітка, на відміну від неї, Моніка не поступиться своїми бажаннями заради когось. Його дівчинка світла, відкрита для нього книга, на відміну від магіани. Хоча загадковість дуже до себе вабить. Запальний

Горан нервувався і це не приховалося від Божени. Така домашня його дівчинка, притулившись до чоловіка, заспокоювала його, урівноважувала думки.

— Яка вона?
— Гарна, — Горану не треба було пояснювати, хто вона.
— Вона тобі сподобалася?
— Сподобалася, — чоловік ніколи не міг обманювати Божену, приховувати чи лукавити, та йому і не хотілося цього робити, — але в моєму серці тільки ти.

Його поцілунок, як підтвердження слів, обпалювали вуста і дарували заспокоєння серцю, але не тілу, яке вимагало продовження. ЇЇ відкритість, як відповідь і обіцянка любити. В цю хвилину час немов зупинився і Горану, як і Божені, хотілося, щоб і стрілки годинника зупинилися, щоб ця мить застигла назавжди, так гармонічно сплітаючи їх долі й почуття.

На цей раз саме Горан зупинився. Важко дихаючи у дівоче скуйовджене волосся, він сумнівався чи вірно все робить, бо спочатку треба розв'язувати насущні питання, але чомусь саме зараз було б правильно і доречно сказати їй ці слова.

— Божено, виходь за мене.
— Горане… — розгублено, здивовано і ледь стримуючи сльози радості, шепотіла дівчина.
— Можливо я самий невдалий і дефектний маг, з невиправними вадами самоконтролю й емоційно нестійкий. Можливо маги не вміють кохати й не знають, що таке пристрасть. Та до мене це не відноситься. Я тебе кохаю і сам згораю у своєму коханню. Мене переповнюють до тебе емоції і якби не твоя сила стримувати мій вогонь, уже б усе тут до дідька згоріло. Тож я не зможу без тебе і в мене одна дорога. Або з тобою, або в пекло.
— Коханий, не кажи так. Ти в мене найчудовіший з усіх магів у світі. Ти добрий, турботливий і головне емоційний. Невже ти не розумієш, що жити з бездушним чоловіком неможливо. І я щаслива, що ти не такий. Якщо я тобі потрібна, то я піду за тобою будь-куди, навіть в пекло.
— Дівчинка моя, звичайно ти мені потрібна, — і обнімаючи та вдихаючи запах її волосся, Горан нарешті зрозумів, що це його щастя — лагідна і самовіддана дівчина. І я дуже вдячний твоєму батьку, що він такий дурень і до огидного меркантильна людина. Якби не його підла вдача, ми не були б разом.

— Все, що не робиться, на краще? — Притискаючись до свого коханого чоловіка, запитала Божена.

— Звісно.



Божена наспівуючи прикрашала кімнату до свята рівнодення. Скоро повернеться Горан, який ще зранку відправився до Огнія. У чоловіків була домовленість: два рази на тиждень вони зустрічалися для тренування. Один раз в їхньому будинку, наступний в Огнія. Так приємно було думати, що цей будинок їхній з Гораном. Іноді, коли друзі тренувалися тут, Божена спостерігала. Спочатку вона дуже хвилювалася за свого коханого, забуваючи як дихати. Надто небезпечними були протистояння магів. А потім споглядаючи за радістю і підйомом в їх настрою, зрозуміла, що то їх чоловічі розваги. Тим паче що все частіше її чоловік виходив переможцем, чому сам Горан був неймовірно радий. То і вона підтримувала його радість. Чомусь Огній говорив, що Горану щастить, бо поруч з ним Божена і він перемагає завдяки силі дівчини. Панна Радецька на це лише сміялася, бо яка там сила у слабкої дівчини.