Глава 3, де з'являється люблячий батько.

Коли на родовому дереві з’явилося нове життя, Горан ані хвилини не сумнівався, хто подарував йому дитину. Батько, який особисто приніс звістку, був дуже задоволений. Чоловік ніколи ще не бачив його таким емоційним. Старший Новак був прикладом самоконтролю, холодним і надмірним магом. Тож своєю появою у піднесеному настрою дуже здивував сина.

Почувши новину, чоловік не став чекати, попрощавшись з батьком відкрив шлях до Доброграду. Та його чекало розчарування. Пані Мерлін не знала, де шукати новоспечену матусю. Вона навіть не пам’ятала, як ту звуть. Маг, до речі, теж. Де тепер її шукати? Горан не збирався лізти зі шкури геть, щоб завестися сім’єю, але якщо так вже сталося, то чого б і ні. Йому усміхнулась вдача, він став батьком, отже тепер справа за малим, дочекатися поки в дитині прокинеться магія і він буде відчувати малечу і знайде її без проблем.

Через три місяці з родового дерева зникла маленька зірочка. Чоловік настільки розгубився, що спочатку сприйняв новину як жарт. Він сам особисто пішов до стіни, на якій відображалося життя усього магічного роду Новак. Горан стояв і дивився на потьмянілу зірочку, яка свідчила, що дитина померла. Він не вірив і корив себе за те, що не продовжив шукати ту жінку, що покинув своє дитя напризволяще.

Горан знав, що дітей магів бояться, не люблять. Що могло статися з його дитиною, адже обдаровані діти не хворіють, їх магія і від нещасних випадків береже? В серці чоловіка розгоралося обурення, нерозуміння, несприйняття й образа, а разом з ними вогонь, який грозився вийти зовні.

Чиясь легка рука лягла йому на спину і Горан здивувався, як його вогонь слухняно втамовується і ластиться до дівчини.

— Мені шкода, що так сталося, — тихо сказала Божена.

Панянка Радецька дуже рада була бачити Горана, адже він так рідко з’являвся в маєтку своїх батьків. А вона сумувала, і її було прикро, що інша жінка народила йому дитину, що він не кохає її й відіслав геть зі своїх очей. Але Божена не бажала смерті малечі та горювала зараз разом з чоловіком.

— Привіт, Божено. Як в тебе справи? — На більше у мага не вистачило слів.

По-перше, він був здивований, що його емоції вщухають поряд з дівчиною, а по-друге, його серце билося частіше, коли вона була поряд.

— Добре. Заберіть мене з собою, будь ласка, — попросила Божена.
— Тебе тут ображають?
— Ні! Що Ви! Я просто хочу бути поруч з Вами. — І стільки було благання в її очах, що Горан тяжко зітхнув і обняв молодшу Радецьку.
— Ох, Божено, що ти зі мною робиш? Я боюся, якби я не приніс тобі страждання.
 

З кожним днем вони ставали ближче. Божена проводжала мага, зустрічала, разом снідали, іноді обідали й вечеряли, довгими зимовими вечорами сиділи біля каміна й розмовляли, або і просто мовчали. Так затишно було їм разом. Дівчина була щасливою, Горан спокійним і урівноваженим, він якимось дивним чином знаходив гармонію зі своєю магією, коли вона була поряд.

З самого ранку Горан поснідавши, відправився у справах, після обіду хотів навідатися до Огнія, про що повідомив Божені. Не пройшло і п’яти хвилин після того, як пішов господар, як у двері його будинку постукали. Покоївка відкрила. Дівчина ще не встигла відійти, як обернувшись помітила у дверях батька, який струшував з одягу сніг.

— Доню! Моя маленька! Як же я за тобою сумував, — розкрив свої обійми пан Радецький.

Божена зі сльозами радості кинулася до чоловіка. Вона гадала, що про неї усі швидко забули, адже жодної вісточки від сім’ї не було за увесь цей час. І як же дівчина була рада побачити батька, відчути його любов і обійми, як колись в дитинстві.

Вони пили чай з тістечками, батько розповідав про сестер і про Філіпа, свого єдиного сина і спадкоємця.

— А як Ваші, тату, справи? Як фабрика? — Божена була впевнена, що віддавши борг, батько знову має гарний прибуток, що все добре.
— Про це, доню, я і хотів з тобою поговорити. — Чоловік зробив паузу, вдивляючись у свою дочку, — твій коханець контролює торгові шляхи та міг би допомогти мені налагодити збут на сході. Бо торгівля так собі.
— Він мені не коханець, — спокійно зауважила дівчина.
— Божено, не поводься як дитина. Ти зганьбилася з магом, а він тебе досі не відіслав додому, то ж тут і так зрозуміло, які ви маєте відносини. І на моє до нього звернення, він дав цілком зрозумілу відповідь, що не збирається тебе повертати, — Нервово посміхнувся, а в серці дівчини зажеврів вогник надії, від того, що не віддав, — А в мене був для тебе непоганий кандидат.
— Який кандидат? — Розгублено запитала Божена.

Не те, що їй було цікаво. Вона не збиралася покидати Горана. Та уся ця розмова переставала бути радісною. Чим далі, тим дівчина більш хмурніла.

— Пан Груздь, ти маєш його пам’ятати.
— Старий вдівець, що Лізі, а потім і Вероніку хотів заміж взяти? Батьку, як так можна? Він же старий хтивий, противний і бридкий старий.
— А що тобі доводиться вибирати серед десятків претендентів? Ти порчена вже дівка, тебе ніхто не візьме. А пан Груздь дає за тебе гарний викуп.
— Я не порчена! — Губи тремтіли, з очей капали сльози, — Тату, Ви ж мене самі віддали пану Новаку, а зараз от так от кажете на мене?
— Божено, доню моя, ти мене вибач. Та іншого вибору не було. Ти ж не думаєш, що я хотів тебе, мою найменшеньку, мою зірочку, віддати клятому магові на потіху. Та якби він мене не обдурив тоді, то я б і не програв йому усе, що мав. Вони ж маги не тільки сильні, а ще страшенно підступні. Та що сталося, те сталося. Це тільки нам на руку. Ти можеш допомогти своїй родині, доню. І це зараз важливіше за все.
— Хіба я мало вже допомогла родині?! Я звичайна проста і слабка дівчина, що я можу?
— Е ні, дівчинко моя. В тебе є велика сила. І ти можеш нею скористатися.
— Яка сила? — Наївні дівочі очі здивовано дивилися на чоловіка.
— Ти через ліжко, лестощами й хитрістю можеш домогтися будь-чого. Нехай він допоможе мені. Для нього це геть нічого не варто. Одне його слово і я знову на коні.
— Тату, що ж Ви таке кажете?! — Підхопилася та обурено почала ходити з одного боку кімнати в інший, руками зминала шаль, що прикривала плечі.