Глава 2

Королівство Ельдра

40-42 день 879 року від Падіння Тріумвірату

Вістовий сокіл наздогнав їх на третій день подорожі. Перш ніж сісти на одне зі знятих з коней зношених сідел, втомлений птах описав коло над невеликим тимчасовим табором, влаштованим на ніч біля самого узлісся. Кілька грубих навісів, один курінь, та дюжина чоловіків, зібраних щільним гуртом. Занепале сонце озолотило крила сокола, відбилося в темних уважних очках. Обурений клекіт майже потонув у шурхоті листя і тріскотінні багаття.

Прочитавши коротке повідомлення, барон Шейхард невдоволено скривився.

– Зміна планів, – уривчасто кинув він своїм людям і жбурнув зім’ятий папірець у вогонь. Червоні відблиски танцювали в його рудій короткій бороді. – Нам потрібно прибути в Сигрул щонайменше на п’ять днів раніше.

Воїни переглянулися, зрозумівши один одного без слів, але заговорити наважився тільки один.

– Мілорде, боюся, це неможливо, – Годвін, повірений і найкращий боєць барона був єдиним, кому дозволялося сперечатися з лордом. Високий і моложавий чоловік за звичаєм Північної Мілини замість бороди носив лише довгі вуса, які, втім, йому не йшли, і примудрявся однаково непоказно вдягатися як на бали, так і на поля битв. – Навіть якщо ми будемо гнати коней зі світанку й до заходу, без привалів і повноцінного відпочинку, найбільше, на що можна розраховувати – день чи два.

Барон окинув його важким, чіпким поглядом, що явно не обіцяло нічого хорошого. Під його глибоко посадженими очима залягли похмурі тіні.

– Є ще один шлях.

Короткий подив змінив незадоволений гомін.

– Мілорде! Зміїне море давно перестало бути судноплавним! А в цю пору року перетинати його – взагалі самогубство!

Але барон вже закусив вудила. Тепер ніщо не могло збити його з обраного шляху.

***

Попри те, що природа вже відсвяткувала прихід весни, Зміїне море залишалося зосередженням зими. Холодні сірі фарби доповнювалися крижаним вітром і неприємно слизьким піском. Хвилі не шаруділи, а скоріше шипіли, агресивно наскакуючи на берег. Це місце не тільки служило домівкою численним чудовиськам, воно і виглядало цілком відповідно. Не кажучи вже про дивний запах, в якому аромат сирого піску та рибної луски змішувався з ледь помітним сірчаним смородом.

Навіть упертюх Шейхард був змушений визнати, що перспектива провести в цих водах кілька днів анітрохи його не радує. Погляд світлих очей ковзнув неспокійною водною поверхнею, руки самі собою стиснулися в кулаки.

Невелика стара пристань, вибудувана ще до Падіння Тріумвірату, мала жалюгідний вигляд. Збереглася лише кам’яна основа, дошки настилу давно згнили та перетворилися на трухлявину. Їх місце зайняло всіляке сміття, яке, мабуть, виявилося під рукою у ремонтників. Але те, що воно тут було, вже давало надію, що цим місцем все ще користувалися. Як і невеликий корабель, пришвартований біля самого далекого краю.

Втім, барон, людина не дуже обізнана в морських премудростях, так і не зміг розрізнити, чи то судно має низьку посадку, чи то воно вже частково затоплено. Звідси він не бачив і наявності або відсутності вітрил.

– Є хто живий? – гучний, впевнений голос Шейхарда луною розлетівся по пристані, ковзнув за її межі та розлився пустельними голими берегами.

– Тут вже давно ніхто не ... – почав було Годвін, але один з воїнів подав знак рукою.

«Хтось наближається».

Решта членів загону поклали руки на руків’я мечей, готуючись відбивати можливий напад. Щоправда, чоловіки поглядали швидше на холодні неспокійні води, куди більше побоюючись біди звідти, аніж з боку суші.

Барон почув човгання набагато раніше, ніж їх джерело виникло в полі зору. Крок невідомця здавався важким, але трохи дивним, і абсолютно точно належав одній істоті.

З-за вигину кліфу показався невисокий міцний мужичок, який ніс на правому плечі згорнуту масивним лантухом рибальську сітку. Дрібні важки, що бахромою звисали з одного її кінця, зрідка перестукувалися один з одним, видаючи дивний неприємний звук. Ніби гриміли старі, висохлі кістки.

Шейхард і сам не міг зрозуміти, що здивувало його більше. Гном-одинак в цих землях, або гном-риболов. Наскільки він пам’ятав, гірський народ не особливо полюбляв відкриті водойми. Принаймні, їх північні побратими. Цей, втім, відрізнявся навіть зовні. Виявився трохи вищим, менш кремезним, з напрочуд смаглявою шкірою та вигорілим на сонці волоссям.

– Хард хууд, – привітався Шейхард,