Туман був густим, наче ковдра, що накрила все навколо, і лише ледь помітне світло проривалося крізь його білу завісу. Ліо крокував уперед, слідуючи за цим світлом, а серце калатало від суміші надії і страху.
— Елліна, Тай, ідіть сюди! — крикнув він.
Вони швидко підбігли, опинившись у колі м’якого, теплого сяйва, яке ледь освітлювало навколишній туман. Там, на колінах, сиділа Міра. Вона була бліда, але жива. Її очі були відкриті, але дивилися кудись крізь них — в інший світ.
— Міра! — закричала Елліна, кинувшись до неї.
Міра повільно підняла голову, і в її погляді було щось незвичайне — немов вона бачила те, що ніхто інший не міг.
— Вони показали мені шлях, — прошепотіла вона тихо, ніби боячись, що слова розіб’ють тендітну тишу навколо.
— Хто “вони”? — спитав Тай, нахиляючись ближче.
— Ті, хто живе у тумані, — відповіла Міра. — Вони не хочуть, щоб ми просто так пішли. Вони хочуть, щоб ми зрозуміли.
Ліо підняв руку, щоб підтримати подругу.
— Що ж нам робити? — запитала Елліна, все ще стривожена.
— Ми мусимо слухати і вчитися, — сказала Міра, намагаючись зібрати сили. — Інакше ця планета нас поглине.
Всі відчули, що це був лише початок чогось більшого — їхня місія тільки набирала обертів.
#1221 в Детектив/Трилер
#463 в Детектив
#909 в Фантастика
#297 в Наукова фантастика
Відредаговано: 06.07.2025