Після того, як вони ступили на поверхню Безмовної Планети, туман почав огортати їх з усіх боків. Це не був звичайний туман — він був густим, важким, здавалося, що кожна його частинка повільно рухалась і ворушилась.
Елліна вперше відчула це по-справжньому. Вона вийшла вперед, піднявши руку, щоб торкнутися того напівпрозорого шару, але відчуття було дивним — ніби дотик був одночасно і холодним, і теплим, і… живим.
— Цей туман — не просто водяна пара, — тихо сказала вона. — Він ніби… відгукується на наші думки.
Ліо, який стояв поруч із нею, нахмурився.
— Ти кажеш, що це живий організм?
— Можливо, — відповіла Елліна, і її голос став стривоженим.
Тай, оглянувшись навколо, відчув, як температура різко падає, а шкіра на обличчі покривається дрібною гусячою шкірою.
— Туман реагує на звук і рух, — пояснив він. — Нам потрібно рухатись обережно, щоб не спровокувати щось непередбачуване.
Міра відчула, що кожен її крок важкий, ніби планета сама намагається їх затримати.
Вони пішли далі, і туман немов заграв кольорами, наче реагував на їхню присутність. І тоді вона почула — шепіт.
#1222 в Детектив/Трилер
#463 в Детектив
#910 в Фантастика
#298 в Наукова фантастика
Відредаговано: 06.07.2025