Обранці місії

Високо над Землею, на орбітальній станції «Квадрант», зібралися члени Таємної Ради Федерації. У кімнаті панувала тиша, поки на екрані не з’явилася проекція сигналу.

— «…Ми живі… але не самі…» — повторилося знову.

— Вони справді ще там, — сказав один із радників.

— Але хто поруч із ними?

Ніхто не відповів.

Тоді прозвучала фраза, яка змінила все:

— «Ми не зможемо послати дорослих. Вони вже були. І не повернулися. Потрібні… інші очі. Інші серця.»

В іншому кінці галактики…

Місяць, технічна база “Арк-9”

Ліо Арк, 14-річний геній, розбирав старий розбитий дрон, поки поруч не відкрився голографічний екран.

— Ліо Арк. Вас відібрано до Програми «Ксарія». Час — 24 години. Прибуття — термінове.

Він не повірив. Але серце калатало. Він чекав цього шансу все життя.

Планета Ная, океанічна колонія

Міра Соль сиділа на даху, вдивляючись у воду, коли її мати покликала її вниз.

— Доню… Це прийшло для тебе.

Міра взяла лист. У ньому було написано:

«Ваша інтуїція потрібна людству. Вам слід прибути на Землю. Терміново.»

Колонія “Геліос”, штучне сонце

Тай Сіріус перекладав інопланетний текст, коли його викликали в командний центр.

— Ми потребуємо тебе, Тай. Не як учня. А як єдиного, хто може зрозуміти мову сигналу.

Він лише кивнув.

Земля, школа №14, м. Кіото

Елліна Вест знову бачила той дивний сон. Туман. Силуети. Голос, що кликав її по імені.

Коли вона прокинулась — на її планшеті вже світився новий лист:

«Ти бачила її уві сні. Настав час побачити її наяву.»

Через два дні четверо дітей вперше зустрілися в центрі підготовки. Вони мовчки дивились одне на одного. Різні світи. Різні життя.

Але об’єднані одним: сигналом, який не можна було ігнорувати.

— Привіт. Мене звати Ліо, — сказав перший.

— Міра, — тихо відповіла вона.

— Тай.

— Елліна.

Ніхто не посміхався.

Попереду — Безмовна Планета.

І відповіді, яких боялися всі.