Епілог. Бажання залишили сліди на склі

Уранці після Евери ніхто не прокинувся іншою людиною.

Це вже вважалося успіхом.

Не було нового тіла біля регенераційної капсули.

Не з’явилася давно померла кохана.

Жоден древній корабель не запропонував Марі повернутися до безсмертя.

Атмосфера не підвищувала чутливість шкіри.

Автомат із чаєм поводився професійно й не провокував Дейна Лорена на черговий романтичний рецидив.

Навіть Тиша мовчала.

Коротше кажучи, на «Едемі-7» почався настільки підозріло нормальний ранок, що Лія Арден наказала підвищити рівень готовності.

— Через що? — запитав черговий офіцер.

— Через відсутність катастроф.

Він кілька секунд чекав продовження.

Його не було.

— Це офіційна причина?

— Так.

Мара, яка саме входила на місток, почула останні слова.

— Я підтримую.

Лія подивилася.

— Ти?

— Після останніх шести місяців тиша на борту — це або диво, або хтось уже помер і ще не повідомив.

— Оптимістично.

— Я вчуся в людства.

Мара несла дві чашки кави.

Одну поставила біля свого місця.

Другу залишила в руці.

Лія підняла брову.

— Друга для кого?

— Для мене.

— Ти п’єш дві?

— Моє тіло має дуже дивну систему винагороди.

За спиною Мари з’явилася Аела.

— Вона для мене.

Мара завмерла.

Аела забрала чашку.

— Дякую.

— Я не казала, що вона тобі.

— Не казала.

— Ти просто взяла.

— Так.

Мара дивилася.

— Це порушення нового етичного кодексу.

Аела зробила ковток.

— Можеш забрати.

Мара подумала.

— Ні.

— Тоді?

— Це добровільний подарунок заднім числом.

Лія закрила очі.

— Ми ще навіть не почали день.

Саера сиділа в кріслі поруч і дивилася на них із тим особливим спокоєм людини, яка вже давно прийняла факт: нормальних членів екіпажу не залишилося.

— Вони милі, — сказала вона.

Мара різко:

— Ні.

Аела:

— Трохи.

Мара повернулася.

— Ти зараз на чиєму боці?

— Свободи вибору.

— Це вже починає дратувати.

Лія усміхнулася.

— Ти сама допомогла зробити це головною філософією корабля.

Мара сіла.

— Я була емоційно вразлива.

— Ти поцілувала Аелу.

— Саме.

Аела спокійно продовжувала пити каву.

— Було непогано.

Мара:

— Не оцінюй це перед капітанкою.

Лія:

— Пізно.

Саера:

— Я дала б вісім із десяти.

Мара повільно повернула голову.

— Звідки ти…

Саера посміхнулася.

— Припущення.

Лія кашлянула.

Мара звузила очі.

— Я починаю розуміти, чому стародавні цивілізації добровільно створили Тишу.

«Едем-7» летів уже майже дванадцять годин.

Евера залишилася далеко позаду.

Її система ще була видима на навігаційній карті, але для людського ока планета перетворилася на яскраву точку серед тисяч інших.

Десь там залишилися Ейлана.

Молодий Кассіан Роу.

Мірея.

Ма-Раель.

Тисячі Ейдолонів, які вперше отримали не тариф, не функцію й не номер, а право одного дня прокинутися й не знати, чого вони хочуть.

Лія дивилася на цю точку довше, ніж хотіла визнавати.

— Сумуєш? — запитала Саера.

— Ні.

— Брешеш.

— Так.

Саера підійшла до центрального скла.

— Я теж.

Лія глянула.

— За Ейланою?

— Так.

Цього разу слово не різало.

Не так, як раніше.

Ревнощі нікуди не зникли.

Вони просто перестали бути командою.

Лія знала, що Саера любила Ейлану.

Знала, що частина цієї любові залишиться.

Можливо, назавжди.

І вперше це не здавалося доказом того, що для неї самої місця менше.

Кохання виявилося не каютою економкласу, де за кожне нове почуття доводиться викидати попереднього пасажира через шлюз.

Хоча іноді Лія все ще вважала цей метод організаційно привабливим.

— Ти поцілувала її, — сказала вона.

Саера повернулася.

— Так.

— Я все ще ревную.

— Знаю.

— Це нормально?

— Не знаю.

Лія скривилася.

— Від тебе я чекала мудрості.

— Я астеріанка, не безкоштовна психотерапевтична система.

— Еверу розбестили.

— Земля вже пропонує преміум-тариф.

Лія засміялася.

Потім стала серйознішою.

— Ти хотіла залишитися?

Саера довго мовчала.

— На секунду.

Лія відчула, як щось стислося всередині.

Не приховала.

— Через неї?

— Частково.

— А ще?

— Через можливість не рухатися далі.

Саера подивилася на зорі.

— Ми весь час летимо.

— Це корабель.

— Я не про двигуни.

Лія зрозуміла.

Саера продовжила:

— Астера. Земля. Ноксар. Тиша. Аеріс. Аела. Евера. Тепер Власники.

— Хороший туристичний маршрут.

— Жахливі відгуки.

— Зате без черг.

— Ліє.

— Так.

— Я втомилася.

Це прозвучало тихіше, ніж будь-яке зізнання в коханні.

Лія не відповіла одразу.

Потім простягнула руку.

Зупинила.

— Можна?

Саера подивилася.

Усміхнулася.

— Так.

Їхні пальці переплелися.

— Я теж, — сказала Лія.

— Що?

— Втомилася.

— І що робити?

Лія подумала.

— За статутом капітанка має сказати щось на кшталт «ми продовжуємо місію».

— А ти?

— Хочу хоча б три дні, коли ніхто не створює мою ідеальну копію.

— Амбітно.

— Я знаю.

Саера притулилася плечем.

— Можна чотири?

Лія:

— Не провокуй Всесвіт.

На третій годині ранкової зміни Мара отримала звіт із технічного сектору.