Частина VІІІ. Земля побачила рай і негайно вирішила його монетизувати

Земля дізналася про Еверу о дев’ятій сімнадцять за київським часом, о третій сімнадцять за часом Західного узбережжя Північної Америки, о першій сорок дві за стандартом Місячної адміністрації й приблизно через шість хвилин після того, як хтось у Раді колоніального розширення зрозумів, що на слові «рай» можна заробити значно більше, ніж на слові «карантин».

О десятій нуль дві вже існувала робоча група.

О десятій двадцять три — попередня фінансова модель.

О десятій сорок одна — перша презентація.

О одинадцятій п’ятнадцять слово «карантин» зникло з усіх офіційних матеріалів.

Його замінили на:

«контрольоване середовище персоналізованої біологічної реалізації».

Людство подолало світлові роки не даремно.

Нарешті воно навчилося робити з космічного жаху презентацію для інвесторів.

На «Едемі-7» Мара отримала першу рекламну передачу ще до того, як корабель устиг залишити верхні шари атмосфери Евери.

Вона мовчки вивела її на центральний екран.

Лія Арден подивилася.

Потім ще раз.

Потім підняла очі на Мару.

— Це жарт?

— Ні.

— Твій?

— Хотіла б.

На екрані оберталася золота емблема Землі.

За нею — Еверине біле місто.

Вода.

Сади.

Люди в молодих тілах.

Пари, які трималися за руки під двома місяцями, хоча в Евери не було двох місяців.

Маркетинговий відділ навіть не встиг нормально перевірити астрономію.

У верхній частині екрана сяяв напис:

EVERA — ДРУГЕ ЖИТТЯ ПОЧИНАЄТЬСЯ ТУТ

Лія відчула, як у неї сіпнулося око.

Голос диктора був теплий, низький і достатньо переконливий, щоб продати апокаліпсис із безкоштовною доставкою.

— Уперше в історії людства смерть перестає бути кінцевою точкою. Завдяки відкриттям проєкту «Лазар» і технологіям нової планети Евера ми наближаємося до майбутнього, де втрата, старіння й тілесні обмеження можуть стати лише частиною минулого.

Мара поставила на паузу.

— «Нової планети».

— Що?

— Їй тисячі років.

— Маркетинг.

— Так. Земля щойно відкрила Америку вдруге, тільки цього разу Америка створює мертвих родичів.

Аела стояла біля навігаційної панелі.

— Вони показують моє тіло?

Мара збільшила кадр.

На кілька секунд у рекламі з’явилася жінка, дуже схожа на Аелу.

Не вона.

Модель.

Відтворена за даними «Лазара».

Підпис:

«ПЕРША УСПІШНА БІОЛОГІЧНА РЕКОНСТРУКЦІЯ ОСОБИСТОСТІ».

Аела зблідла.

— Особистості?

— Саме.

— Вони досі вважають, що мене воскресили.

— Так.

— Навіть після всього?

Лія сказала:

— Факти мають погану здатність виживати після зустрічі з великим бюджетом.

Мара ввімкнула далі.

— Попередня програма доступу до технологій Евери вже формується. Першочергові категорії: критично важливі державні службовці, провідні науковці, стратегічні спеціалісти, особи з винятковим внеском у розвиток цивілізації…

Саера нахилила голову.

— Хто визначає винятковий внесок?

Мара:

— Люди з винятковим внеском у визначення виняткового внеску.

— Тобто багаті?

— Ти дуже швидко вчишся.

Диктор продовжував:

— Надалі технологія стане доступною ширшим верствам населення через програму поетапного цивільного впровадження.

На екрані з’явилися пакети.

Лія повільно сказала:

— Ні.

Мара:

— Я ще нічого не коментувала.

— Я бачу.

Перший пакет:

EVERA BASIC

Оцінка біологічної сумісності.
Психоемоційне моделювання бажаного середовища.
До трьох реконструкцій пам’яті померлих осіб.
Стандартне тіло відповідно до вікового профілю.

Другий:

EVERA PLUS

Розширена регенерація.
Індивідуальний вибір зовнішності.
До десяти реконструкцій близьких осіб.
Пріоритетна стабілізація пам’яті.
Персональний рай до тридцяти діб.

Третій пакет мав золоті краї.

EVERA ETERNAL

Лія закрила очі.

Мара читала вголос із дедалі більшим захопленням:

— «Необмежене відновлення біологічного носія. Персоналізоване середовище. Збереження статусу, майнових прав і спадкової суб’єктності після першої фізичної смерті».

Пауза.

— О, це прекрасно.

Лія відкрила очі.

— Що?

— Вони вже вирішили, що людина може бути мертвою, але продовжувати володіти нерухомістю.

Аела:

— А якщо її копія не хоче?

Мара усміхнулася без радості.

— У презентації це питання не вмістилося.

Справжній Кассіан Роу вийшов на зв’язок через дванадцять хвилин.

Цього разу він виглядав погано.

Не драматично.

Не смертельно.

Просто як людина, яка вперше за багато років почала підозрювати, що бюрократична машина, яку вона допомагала будувати, навчилася рухатися без неї.

— Капітанко.

— Адмірале.

— Ви бачили матеріали.

— Так.

— Я не затверджував.

Мара дуже тихо:

— Це навіть гірше.

Роу почув.

— Що?

— Нічого. Просто ви створили програму, яку вже не контролюєте. Вітаю з батьківством.

Лія втрутилася:

— Хто затвердив?

— Рада.

— Яка?

— Колоніального розширення, Міністерство охорони здоров’я, Комісія довгострокового збереження людського потенціалу й приватний консорціум.

Мара:

— Останні слова звучать найдорожче.

— Вони фінансували частину «Лазара».