Розділ 2

-Ніко! Я йду додому! Ти ще довго працюватимеш?

-Секудну! Так, є! Я закінчила!- нарештіі.

-Ти розумниця, крихітко- Ада Ігорівна обійняла мене, і на душі стало тепло- Тебе підвезти?

-Так, будь ласка.

Начальниця, привезла мене додому, я попрощалася і попленталася пішки на 6 поверх.

-Ти сьогодні пізно- на сходах, по класиці, стояв Сергій.

-Треба було закінчити проект. Завтра приїде замовник, Я така втомлена...

-Шкода. Отже, кава на сьогодні відміняється?

-Ні. Кава сьогодні буде моєю терапією.

-Ласкаво прошу- сказав хлопець, відчиняючи двері.

І знову запах цигарок і свіжозавареної кави. Я закохана у це почуття- коли приходиш сюди і на душі тепло.

У Сергія в квартирі було дуже затишно. Хоч інтер'єр був в сучасному суровому стилі, та відчувався він зовсім по-іншому. Квартира була трьох кімнатою, доволі великою. Але саме на кухні ми проводили кожен свій вечір.

-Відчуваю запах своєї улюбленої кави- сказала я, м'яко усміхнувшись.

-Класика- Сєрий посміхнувся мені у відповідь.- Але цього разу є один секрет- хлопець поставив переді мною горнятко- Куштуй.

Я скуштувала і відчула ледь помітний смак кардамону, який я обожнюю.

-Мммм..Це чудово.

-Я знав, що тобі сподобається.

-Звідки ти міг це знати?

-Колись ти проговорилася, що обожнюєш кардамон, а я запам'ятав.

Мені не було чого відповісти тому я просто посміхнулася.

-Ти мамі сказала, що у мене?

-На жаль, вона проти нашого спілкування. Тому їй краще думати, що я на роботі.

-Оуу... А чому проти? Ну, якщо не секрет.

-Вважає, що ти навчиш мене найгіршого.

-Я подумаю над цим- на його лиці розтягнулася широка усмішка.

Я помітила, що у Сергія немає ялинки і не зрозуміла чому. Адже скоро новий рік. 

-Сергію.

-Так?

-Де твоя ялинка?

-Мені ніколи її ставити і вбирати. Тим паче, навіщо? Снігу ж нема, а дощ ллє, як з відра.

-Але вона у тебе є?- я вирішила зробити йому послугу.

-Так, десь повинна бути. А чому така цікавість?

-Шукай де вона.Я буду робити тобі свято.

-Ніко, ти втомлена після роботи. Це зовсім не потрібно. 

-Потрібно! Швиденько шукай ялинку і прикраси.

-Окей.

Поки Сергій шукав все, що я просила, я сиділа на кухні вдихаючи запах щойно докуреної цигарки і теплого чаю у мене під носом.

-Я знайшов!- він приніс все в кімнату і покликав мене до себе.

-Чудово! Приступаю.

-Приступаємо. Я прикрашатиму разом з тобою.- він лагідно посміхнувся.

Ми взялися до роботи і це було дуже весело. Сєрий повісив гірлянду, що світилася червоним кольором, а я одягала іграшки. Вони були двох кольорів червоні та золоті. "Чудове поєднання". Під ялинку ми поставили два гномики

-Вони такі милі.

-Так, колись я їх обожнював.

А зараз що?

-Зараз багато,що змінилося.- помітно було, що він не хотів продовжувати розмову про це.

-Гаразд. Уже пізно, я піду додому. Солодких снів.

-На добраніч.

Я вийшла і вирушила додому. Відкрила двері і як не дивно на порозі мене чекала мама.

-Де ти була?

-На роботі- коротко відповіла я , не бажаючи продовжувати розмову про мої походеньки.

-На роботі значить.

-Так, на роботі. А додому їхала з Адою Ігорівною.

-Я дзвонила їй, вона сказала, що привезла тебе ще дві години тому.Ніко, перестань мені брехати! Від тебе знову смердить цигарками!

-Так, я знову була в Сергія. І завтра також до нього піду-спокійно відповіла я.- Тому що, мені з ним добре. Я почуваю себе щасливою і легкою.

-Так то може він тебе наркотою поїть, от ти, мала дурепо, й почуваєшся легкою. Щоб ноги твоєї більше там не було! А ні, то переїдеш до нього. Житимеш там покурюючи тютюн і нюхаючи травку.

-Мамо, досить! Сергій не наркоман. Він нормальний, вихований хлопець. Якби ти знала його краще, то запевнилася б в цьому сама.

-Я сказала. Ти почула.На добраніч.

Нічого не сказавши, я пішла в свою кімнату, впала на ліжко і заснула. Сперечатися з мамою не було сенсу. Якщо їй хтось не подобався ,вона завжди була проти мого спілкування з тією людиною. Але Сергій- це більше, ніж хтось інший, тому припиняти з ним спілкування я не збиралася. І все, що мамі залишалося- це змиритися. Та імені також, адже я не могла від неї з'їхати. Мамі не можна працювати через інвалідність, тому я одна працюю. Вона б не змогла вижити без мене.