***

***

   В невеликому селі настало літо.

   По сусідству з оселею Мар'яни стоїть старий будинок. В ньому вже давно ніхто не живе. Нещодавно там завівся сич. Будинки стоять дуже близько, тому Мар'яні добре чути крики дивовижного птаха.

    Мар'яна ніколи не розуміла, чому багато хто не любить сичів та їх крик. А ще часто можна почути легенду про те, що коли у дворі заводиться сич, то у сім'ї хтось помирає. Мар'яна ніколи не вірила в прикмети, до того ж, їй подобалося слухати нічні пісні цього дивовижного птаха. Тобто, не зовсім нічні. Це дивно, але сич ніколи не кричав всю ніч. Дівчина чула голос дивовижного птаха лише коли починало темніти і тоді, коли світало. Це вже стало традицією: сидіти ввечері і чекати на таку дивовижну, але таку коротку пісню сича. Зранку Мар'яна теж прокидалася під загадкову мелодію. Їй це подобалось, а іще надихало.

   Того вечора Мар'яна сиділа з книгою біля вікна. Вже починало смеркати. Дівчина відклала книгу і завмерла в очікуванні. Пролунав вже звичний і, майже, рідний голос сича, але пролунав він неочікувано близько… Мар'яна вдивлялася у сусідські хащі, як неочікувано перед вікном з'явився хлопець. На вигляд, рокі дев'ятнадцяти, з чорнявим волоссям, трохи загостреним носом і якимись дикими очима. Дівчина, злякавшись, мало не закричала, але вчасно прийшла до тями. Тепер вона просто продовжувала вдивлятися у парубка, що стояв біля її вікна. Він жестом попросив її вийти. Дівчина завагалася. Цей хлопець – не місцевий, а час зараз такий, що не можна довіряти незнайомим людям – хто зна, що у них у голові. Мар'яна продовжила нерухомо сидіти біля вікна. Тоді, хлопець повернувся до вікна боком і показав своє окровавлене плече. Сумніви пішли геть, коли дівчина зрозуміла, що незнайомець потребує допомоги. Вона чимдуж побігла за аптечкою. За кілька секунд Мар'яна вже прямувала до постраждалого.

– Привіт. – мовив хлопець.

– Привіт. – поспішно проговорила дівчина – Ходімо швидше, тобі потрібна допомога.

– Ходімо туди. – він показав у сторону зарощого сусідського двору.

– Чому туди? – здивувалась Мар'яна.

– Я все тобі поясню, обіцяю, – мовив хлопець – тільки допоможи, будь ласка.

Мар'яна розуміла, що зволікати не можна, тому погодилася:

– Добре.

   Хлопець ішов попереду. Мар'яна за ним. Він повів дівчину в дім, у найвіддаленішу кімнату. Вікно у ній було завішене старою ганчіркою. Під однією зі стін лежав старий, місцями погризений пацюками, матрац.

Парубок зупинився перед матрацом:

– Не дуже гарно з мого боку, але це єдине на чому тут можна сидіти.

– Нічого страшного. – зовсім не засмучено відповіла дівчина і сіла на матрац – Я взяла ліхтарик, щоб було зручніше. Допоможеш?

– Звичайно. – хлопець узяв ліхтарик і насвітив на рану.

   Мар'яна до жаху боялася крові, але чудово розуміла, що зараз ніч і ніхто, окрім неї, не допоможе йому. Тож вона спробувала налаштуватись: почала діставати із аптечки все необхідне. Позбуваючись думок про кров, заговорила:

– Я ніколи раніше не зустрічала тебе ні в цьому, ні в сусідньому селі. В школі теж не бачила. Хто ти? Звідки?

– Так, я не місцевий. Мене звати Ярослав. Лише кілька місяців тому перебрався сюди… – він говорив просто і, в той же час, схвильовано.

   Уважно слухаючи розповідь нового знайомого, дівчина вже почала обробляти рану і помітила невеликі уламки гілки. Вона раптом подумала про те, з якою силою потрібно вдаритися об гілку щоб її уламки застрягли в рані. Вона пойожилася, так, неначе сама відчула той біль. Вирішила озвучити свої думки:

– Добряче ти подряпався…

– Так… – нехотя відказав Ярослав і перевів тему – А як тебе звуть? – він запитував з щирою цікавістю.

– Мар'яна.

– У тебе дуже гарне ім'я. 

– Дякую.

Мар'яна вже закінчила з плечем і почала збирати все принесене назад у аптечку.

Якоюсь сумною була тиша, що аж різала слух. Її порушила Мар'яна:

– Де ти живеш?

– Тут і живу. – коротко відповів хлопець.

Дівчина завмерла. Секунда подиву. Вона прийняла все за жарт:

– Смішно. Якщо не хочеш розповідати – не треба. – дівчині стало трохи сумно.

Мар'яна вже зібралася йти геть і, навіть повернулася у сторону виходу, аж раптом:

– Це правда. Я тут живу.

– Як скажеш. – дівчині було образливо це чути, тому вона вже значно швидше попрямувала до виходу.

– Якщо хочеш, приходь завтра, – мовив Ярослав у спину Мар'яні – мені буде приємно тебе бачити! – цього вона, мабуть, вже не почула…

   Всю ніч Мар'яна не могла заснути. Вона все думала і думала, і думала… «Хто він? Звідки? Говорить, що живе у хащах по сусідству, але на волоцюгу завсім не схожий…». З цими думками дівчина провалилася у сон.

   Мар'яна різко прокинулася, із шаленим переживанням і стукотом серця. Дихати було важко, думки плутались… Збентежена дівчина увімкнула настільну лампу. Думками вона знову повернулася до вечірніх подій: «А що, як Ярослав сказав правду, і він дійсно живе по сусідству. – подумала Мар'яна – Різне у житті трапляється…». Врешті-решт, вона вирішила, що завтра ввечері піде і все перевірить. Трохи заспокоївшись, Мар'яна задрімала.