Розділ 1. Вічна дружба

   Арія сидить на дивані разом з Арчі і дивляться фільм про Сибірських Хаскі. Під час фільму вони згадали минуле.
  Повернемося на 5 років назад.
  Восени, 5 листопада, дівчина святкувала свій п'ятнадцятий день народження. Їй сподобалися всі подарунки, але був один особливий – це був подарунок від батьків, вони подарували їй цуценя породи сибірський хаскі, його шерсть сіро-білого кольору та чудові, блискучі голубі очі, які запали в душу дівчинці. Дівчинка була щаслива, коли її мрія здійснилася. Вона взяла його на руки й сказала:
— Тепер тебе звати Арчі – радісно сказала вона, у відповідь на це песик радісно облизав її обличчя. Схоже, йому сподобалося ім'я. Цуценя завжди було поряд з дівчинкою, куди йшла вона, туди йшов і він. Не було й дня, щоб вони не гуляли й не потрапляли в різні пригоди, з яких потім вибиралися. Пройшов рік, Арчі вже помітно виріс, тоді Арія взяла повідець собі в рюкзак, кошик й разом з ним пішли до лісу, де вони мали назбирати гриби для вечері. Підійшовши до лісу, вона сказала:
— Арчі, тут нам потрібно бути обережними, щоб не турбувати лісових мешканців – застережливо сказала дівчина, у відповідь пес радісно гавкав.
Дівчина з посмішкою глянула на нього, та вони відправилися до лісу. Арчі показав їй дорогу, виглядало так, ніби цей ліс для нього знайомий, й він вже знає, куди йти. На шляху траплялися білочки, зайчики, лисиці.
— Арчі, ходи сюди, час перекусити й попити – дівчина кликала свого друга. Вона дістала з рюкзака миску для Арчі й наповнила її водою зі своєї пляшки. Пес підбіг попити води. Після відпочинку дівчина взяла дерев'яну палицю і разом з ним зайшли глибше в ліс. Там, на поляні, вона побачила гриби, які почала збирати, поки Арчі весело бігав. Пройшовши трохи далі, вони побачили лісову хатину, яка була зроблена з дерева. Підійшовши ближче, вони побачили, що навколо старої покинутої хатини цвіте багато квітів. Дівчина дуже любила квіти, тому підбігла й почала плести вінки для них. Їм було так весело, що вони не помітили, як пройшов час і сонце заходило за обрій.
— Арчі, нам час повертатися. Прийдемо завтра ще сюди й пограємося – з посмішкою сказала та. Пес повів дівчину додому, вони йшли темними стежками, а батьки хвилювалися за них. Сонце вже повністю зайшло, місяць вже видніється, вони з прискореним кроком поверталися додому. Вийшовши з лісу, дівчина погладила свого друга та дала йому миску, наповнила її водою й сама попила.
— Ти молодчинка, Арчі, – з теплою посмішкою сказала дівчина, хоча недавно вони ще були в темному густому лісі. Пес радісно глянув на неї. Через п'ять хвилин після відпочинку вони стежиною попрямували додому. Вже було за північ, коли вони були на порозі свого дому, де їх чекали батьки.
— Аріє, Арчі, ви так налякали нас. Не гуляйте аж так до ночі – стурбовано мовила мати.
— Краще вам більше не ходити до лісу, а якщо й будете йти, я піду з вами – строго мовив батько, на обличчі ще видніється стурбованість. 
— Гаразд – посміхнулася дівчина. — Вам не слід так переживати. Все-таки зі мною мій вірний, найкращий друг Арчі – дівчина гладила Арчі, й той радісно гавкав
— Ви такі близькі – посміхнулася мама — що аж заздрісно.
— Мамусю, не сумуй, ми також досить близькі – посміхнулася дівчина — але з Арчі ми потрапляли в багато різних пригод й рятували одне одного не раз, тому ми набагато ближчі – дивлячись на песика з посмішкою та гладячи його голівку казала та, у відповідь пес радісно завив й дивився їй в очі. — Мам, тату, а що там за дерев'яна хатина в лісі? Вона здається покинута. – запитала дівчина з цікавістю.
— Що, дерев'яна хатина в лісу? – обличчя мами змінилося на налякане, коли вона почула, що сказала дівчина.
— Ну так, стара дерев'яна хатина – дівчина побачила налякане обличчя мами й не могла зрозуміти, що не так з тою хатиною. Тут втрутився батько.
— Доню, ця хатина, як би сказати... – батько не міг підібрати слів, щоб описати її. Це було загадково й містично.
— Мам, тат, щось не так? – дівчина глянула на Арчі, а він на неї, потім вони обидва глянули на батьків.
— Ні, все гаразд донечко – з фальшивою посмішкою сказала мама — Ходімо вечеряти.
— Так, ходімо до столу – підтримав батько.
Всі пішли до столу, після вечері дівчина і пес направилися в кімнату.
— Арчі, давай завтра повернемося туди до тої старої хати, здається, там щось приховане – сказала дівчина, дивлячись на собаку. Він гавкнув у відповідь, вона зрозуміла, що він згоден піти з нею. — Чудово, Арчусь, ходімо спати – дівчина обняла собаку і заснула обіймаючи його.
  Наступного ранку дівчина прокинулася від того, що Арчі її будив.
— Арчусь, ще п'ять хвилин – сонним голосом сказала дівчина. Пес почав облизувати її обличчя, щоб розбудити її, вона відкрила очі й погладила його. — Добре, встаю – позіхаючи сказала та.
  Після сніданку дівчина поклала все необхідне в рюкзак.
— Отже, повідець, дві пляшки води, маленьку миску і смаколики. Здається, все взяла – переглянувши вміст рюкзака, сказала дівчина. Арчі гавкнув, і вони пішли до лісу. Пес, як завжди, біг вперед, але так, щоб бути не далеко. Дійшовши до лісу, він йшов поряд, але цього разу вони не змогли знайти той будинок.
— Арчі, здається, ми загубили його – посміхаючись, сказала дівчина. Пес гавкав, показуючи дорогу кудись, схоже, він хотів сказати, що вони просто ще не дійшли туди. — Добре, йдемо далі – усміхнулася дівчина і пішла за собакою. Пройшовши ще трохи, вони знайшли ту поляну, і дівчина погладила песика. — Арчі, молодчинка. Відпочиньмо тут, а потім підемо подивимося, – сказала дівчина з посмішкою, вийнявши миску та наповнила її водою. Через деякий час вона сказала:
— Арчі, йдемо до того будинку – сказала дівчина, збираючи речі в рюкзак. 
 Підійшовши ближче до будинку, Арчі почав гавкати, хоча там нікого не було. Дівчина обережно хотіла піти оглянути дім, але Арчі не пускаючи її ближче ніж 10 метрів від будинку. З будинку вийшов старий дідусь, біля нього була його вірна собака Нуська. 
— Давненько до нас не заходили, правда, Нуся?– хрипло з низьким голосом говорив старий, його собака глянула на нього. Арчі гавкав на незнайомців, але вони не йшли далі порогу дому. Арія завмерла на місці, не мігши поворухнутися.
— Дівчинко, не потрібно боятися, я лише старець – почісуючи бороду говорив він — Бачу, ти з твоїм собакою хороші друзі, будьте такими до смерті, як ми з Нусьою – хрипло говорив старий, у відповідь радісно загавкала стара собака.
— Ми завжди будемо разом й до смерті залишимося друзями – впевнено, хоча зі страхом перед невідомим, говорила дівчина. Вона з посмішкою подивилася на Арчі, який стояв біля її ніг й дивився в її голубі очі. 
— Це добре, прощавай. Цінуйте вашу дружбу – старий зник, а собака гавкнула на останок. Тоді дівчина присіла й обійняла Арчі. 
  Повертаючись до того часу, як вони дивляться фільм, вона обіймає свого дорогоцінного друга й каже:
— Чудово ми тоді погуляли – з теплою посмішкою дівчина каже до собачки. Пес глянув на неї. 
— Мій маленький Арчі – гладячи його говорила дівчина. — Після тої зустрічі ми продовжили бути разом й завжди будемо. Дівчина посміхнулася, а малий взявся облизувати її обличчя....