ПРОЛОГ

Йшла п’ята година тяжкого бою. Війська королівства Арвеліону всіма силами намагалися стримати людей Сірендора, які знову дозволили собі панувати на чужій землі.

Айдан, наймолодший принц Сірендора, стояв на пагорбі, тримаючи меч. Він мріяв лише про одне — про битву. Його старший брат уже довів батькові, що здатен вести війська та керувати державою. А ось він, ще зовсім юний, шістнадцятирічний хлопець, не міг перевершити ні брата, ні батька. Та що вже казати — це його перша битва, і до неї його ніхто не пускав, мовляв, небезпечно.

Його довге біле волосся розвіював вітер, а яскраві сині очі прагнули побачити хоча б ворогів здалеку. Високий і худорлявий юнак був дуже хоробрим, але вкрай необачним.

З іншого боку поля Мілена, принцеса Арвеліону, спостерігала за битвою. Батько заборонив їй наближатися до поля бою, але вона мала добре серце, тому разом із лікарями та слугами допомагала пораненим.

Битва дедалі більше перетворювалася на м’ясорубку. Кінні загони проривали ряди піхоти, а уламки дерев і каміння розліталися навколо юнаків і досвідчених лицарів з обох сторін.

Айдан, порушивши наказ очільника війська, тобто свого брата, зосереджено помчав назустріч, як він думав, мужнім пригодам. Проте насправді хлопець не встиг далеко зайти, як натрапив на двох великих чоловіків. Айдан одразу помітив, що зіткнувся з ворожими лицарями.

Помітивши, що чоловіки збираються вдарити його мечами, він встиг відбити один удар, але друге лезо пробило обладунки й розсікло тіло. Айдан застогнав і похитнувся, притискаючи руку до рани.

Сили швидко залишали молодого принца, а біль ставав дедалі сильнішим. Нарешті, не витримавши, він опустився на коліна, випустивши меч із рук. Останнє, що він встиг помітити перед втратою свідомості, була широка посмішка лицаря, який його поранив.