ПРОЛОГ

       Небо над долиною згасло, закриваючи сонце хмарами. Вітер метав пил та крики, розриваючи тишу. Поле боя, вкрите тілами загиблих і уламками зброї, нагадувало картину пекла, що ожило. Війська Сірендора та Арвеліону зійшлися у запеклому двобої. Айдан, принц Сірендора, стояв на пагорбі, тримаючи меч, що вже вкрився ворожою кров'ю. Його довге біле волосся розвівалося за вітром, а яскраві сині очі шукали ворогів. Хоча йому було лише шістнадцять, він добре знав, що означає війна. Високий і худорлявий хлопець був спритним і хоробрим, він не вперше бере участь у бою. З іншого боку поля, Мілена, принцеса Арвеліону, спостерігала за битвою. Її темне волосся заплетене у товсту косу, а чорні очі виблискували болю. Батько заборонив їй втручатися, але вона мала добре серце, тому разом із лікарями та слугами допомагала пораненим.

       Битва набирала обертів, перетворюючи поле бою на хаос. Кінні загони, наче буря, розносили все на своєму шляху, їхні копита били землю, а зламлені дерева і камені летіли в усі боки. Мечі бряжчали, створюючи залізний оркестр, а стріли, наче смертоносні птахи, розривали повітря, пронизуючи його звуками смерті. Айдан, зберігаючи холодний розум і рішучість, вривався у гущу бою, ковзаючи між тяжкими ударами та ляскаючи своїм мечем по броні ворогів. Він прагнув прорвати їхні ряди, виявляючи всю майстерність і відвагу. Його серце билося в такт битви, але раптом, серед цього безмежного хаосу, він відчув гострий біль. Щось різко вдарило в його плече, мов обпечене залізо. Ворожий меч порізав його обладунки, залишивши на тілі глибоку рану.  Айдан не зміг стримати стогін болю, і, намагаючись втримати рівновагу, похитнувся. Рукою він схопився за рану, але відчував, як сили поступово покидають його. Втрачав свідомість від болю, і, не в змозі триматися, впав на коліна, його меч випав з рук. Останнє, що він побачив, це бій, що кипів навколо нього, перед тим як все затуманилося, і світ навколо нього зник.