Розділ 1

Ніколь

Їду за кермом. Натискаю на газ, вивертаю кермо та вириваюся в перед. Задоволено посміхаюся та дивлюся в дзеркало заднього виду, переконуючись, що залишилася попереду . Адреналін охоплює моє тіло і я відчуваю тремтіння яке розноситься всім тілом. З дитинства люблю це відчуття легкості та свободи, коли єдине, що ти бачиш перед собою це дорога, а єдине, що відчуваєш - швидкість. 

Як не дивно, але батьки не розділяли мій інтерес, лише кожного разу розчаровано кивали головою та надіялися, що з віком пройде. В дитинстві я була повна протилежність своїх однолітків, поки дівчатка робили зачіски лялькам, я грала з хопцями в машинки, ганяла на велосипедах зі швидкістю ракети, та ховалася від батьків після кожної наступної бійки з хлопцями. Звісно ж, що перемагала я. Це єдине, що  мене тішило під час болю від синців та нотацій від батьків. Перемога. Ясне діло, що з часом я це не переросла, та моє  захоплення нікуди не ділося, а лише посилилося. Напевно, саме  тому сьогодні я знову тут, на нелегальних вуличних перегонах.

Не встигаю навіть зрозуміти, що відбувається як чорний спорткар починає витісняти мене з дороги. Що за… Чортівня! Намагаюся вирватися у перед, натискаю на газ та намагаюся перекрити рух автомобілю під номером “24”. Обоє не здаємся, а боримося до останнього за перетин фінішної прямої. Здивована, адже ніколи раніше не бачила цей номер на заїздах, але намагаюся сфокусуватися на  швидкості та русі. 

Несподівано для мене, автомобіль розвертається на мою смугу та розвертає машину так, що вона перекриває мені всю дорогу та зупиняється. Як можу давлю на гальма, повертаю кермо та різко гальмую за пару міліметрів від чорної машини. Мене відкидає обличчям до керма. Що це взагалі було? Якого фіга він це зробив! Лише зараз дійшло розуміння, що він міг вбити нас двох. І не лише. Відстібую пасок безпеки та виходжу з машини. Видихаю та намагаюся відновити дихання. 

З машини виходить хлопець. На вигляд років двадцяти двох,  не більше. З блакитним мов океан очима, світлим волоссям та струнким тілом. Збрешу, якщо скажу, що він не привабливий. Навіть дуже. До біса. Він спокійно підходить до мене, а я просто скаженію від його спокійного тону. 

- Ти обох вбити вирішив?! А якби я не загальмувала вчасно! Ти головою думав узагалі.- кричу я, ледве стримуючи бажання врізати йому

- Спокійніше, дівчинко, - каже він з посмішкою, піднявши руки, ніби здається. 

- Це було так тупо! - продовжую зриватися на хлопця та досі борюся з першим бажанням. -  А якби я не зруагувала. Ти смерті хочеш? Не за адресою! 

- Але зреагувала ж. - він дивиться на мене та поводиться абсолютно спокійно, я навіть оглянулася навколо себе, адже склалося враження, що це не ми стоїмо на дорозі,  та ще декілька хвилин тому під сирени поліцейської машини намагалися доїхати до фінішу.

Б’ю рукою по капоту своєї машини та підіймаю погляд в небо. Навіть не вірю, що все могло закінчитися дуже трагічно, але й водночас дякую всім Богам за те, що я досі стою тут. Вперше я відчула страх за себе та своє життя, а все через цього ідіота. Я люблю ризик - це надихає, але ця ситуація маячня і не про адреналін. Він звісно є, але страх повністю поглинає моє тіло і мене паралізує. 

- Ліам. - відповідає хлопець. -  Раджу забирати машину та їхати звідси, доки нас з тобою не оточили поліцейські машини. Побачимося. 

Я просто не можу вимовити, ані слова. Мої руки тремтять, а я просто не уявляю як зараз маю сідати за кермо. 

Вітаю вас у моїй новій книзі!!! Буду вдячна за підтримку!