10.2

Тіло пронизує блискавка. Вона струшує мене й робить навколишній світ набагато чіткішим і яскравішим. Розмитість зникає. Емоції та сприйняття загострюються.

Оце зустріч! Неймовірний збіг…

Дмитро дуже гарний. Жоден з інших дев’яти чоловіків-учасників сьогоднішньої сесії не може з ним зрівнятися.

Широкі розправлені плечі, пряма спина, інтелігентне обличчя. Трохи кучеряве русяве волосся, невелика щетина. Він так і проситься на обкладинку модного журналу.

Сірі очі – розумні, уважні й нескінченно глибокі. Наразі вони злегка примружені.

Ми бачилися лише один раз, минуло багато років. Але не сумніваюся, що Дмитро теж мене впізнав.

– Які люди! Невже знову без охорони? – він вимовляє єхидно, складає руки на грудях і відкидається на спинку стільця. – Але хоч нога ціла?

Згадав про мою травму? Козел…

Усі попередні співрозмовники злегка нахилялися вперед, виявляючи зацікавленість у розмові.

Зі мною він говорити не хоче?

Погрався, немов кіт мишкою, з’їв і втратив зацікавленість?

Мерзотник!

Дзеркалю його рухи. Нам нема про що розмовляти! Я не збираюся принижуватися і дорікати йому за те, що так і не зателефонував. Але й удавати, що нічого страшного не сталося, не можу.

Злюся, ніби все було тільки вчора. Хочу йому нагрубити, відповісти щось їдке й образливе. Але, як на зло, нічого не спадає на думку, а язик ніби прилип до піднебіння.

Я вражена зустріччю. Не очікувала. Майже забула його. Але образа нікуди не поділася і плескається в душі кислотою.

Мовчу. Якщо хоче – нехай сам говорить. Але він мовчить, і цим ще більше підливає масла у вогонь мого гніву.

Дивлюся на нього з викликом. Він теж не відводить погляд, уважно розглядає.

Я знаю, що сьогодні гарна. Виглядаю набагато краще, ніж була в горах – заплакана, нещасна, зі зламаною ногою.

Нехай милується. Нехай пошкодує, що не спробував продовжити зі мною роман.

Я його так чекала!

Звісно, у нас би нічого не вийшло – вагітність сплутала б карти. Але він навіть не зателефонував!

Сім хвилин ми мовчки дивимося одне на одного, збудувавши між нами високу барикаду.

У грудях вирує пожежа. Я так багато хочу йому сказати, але стримуюсь, щоб не принижуватися. Він не вартий моїх нервів і емоцій.

На піку кипіння дзвенить сигнал про закінчення. Остання рокіровка. До мене підсідає симпатичний хлопець років тридцяти – наймолодший учасник сесії.

– Я – Оскар, – каже з помітним акцентом.

Цікаво.

Я все ще не можу позбутися серцебиття. Кидаю погляд на подругу – Віка фліртує з Дмитром. Він їй усміхається. Між ними жвава розмова.

А я слухаю монолог Оскара. Він приїхав із Канади добровольцем викладати в університеті англійську. Він обожнює фотографувати, і весь вільний час гуляє містом із камерою.

Йому тут самотньо, тому він мріє познайомитися з милою емоційною дівчиною, яка складе йому компанію на прогулянках і не тільки. Звучить цілком адекватно, але якось інфантильно – виникає непереборне відчуття, що він мене молодший, і це мені дуже не подобається.

Я шукаю більш зрілого чоловіка – і за віком, і ментально.

Про себе я розповідаю скупо, погляд весь час перестрибує на сусідній столик, де Віка вилазить зі шкіри, щоб сподобатися моєму Дмитру.

Оскар – симпатичний, але я його не «лайкну». Бути чиєюсь подругою і компаньйонкою на фотополюванні – не входить у мої плани. Мені б знайти нормального чоловіка для якісного сексу й цікавого спілкування, а може й чогось більшого. Але на жаль…

У цій залі такий тільки один. Але він теж не отримає мого «так». Сьогоднішня сесія з тріском провалена.

Нарешті дзвінок сповіщає про закінчення. Модератор обіцяє завтра розіслати повідомлення з контактами тим, у кого збігся вибір.

Я «лайкнула» лише одного чоловіка – самотнього батька. Але після несподіваного зіткнення з минулим я втратила до нього цікавість. Відчуваю, що цей захід був безглуздою ідеєю. Тільки розбурхала стару образу й біль.

Подруга, навпаки, фонтанує емоціями. Вона «лайкнула» трьох чоловіків і сподівається, що хоч з одним із них у неї буде збіг.

– Цей останній був просто крутезний, – захоплюється вона Дмитром. – От би сходити з ним на справжнє побачення! Я б у млинець розбилася, щоб йому сподобатися.

Якщо дивитися по зовнішніх параметрах, то я з нею погоджуся. Однак за красивою оболонкою ховається непорядна, ненадійна і гнила натура. Водночас для об’єктивності змушена визнати, що Дмитро – уважний і готовий прийти на допомогу.

У мене з ним нічого немає і ніколи не буде. Але я ловлю себе на думці, що не хочу, щоб у Вікі з ним були стосунки.

Ні, я ні краплі не ревную! Просто хочу вберегти подругу від сліз і розбитих надій. Тільки як їй пояснити, що Дмитро – не герой її роману?