Розділ 10

– Віко, ти взагалі про що? У мене дитина в лікарні із заштопаною бровою і мама, яка рве і мече, що я знову їй усі плани зіпсувала.

– Тю, я ж не прямо зараз пропоную. Ось, наприклад, відкрита реєстрація на двадцяте число, неділя…

– Забула? У неділю я – мама, а бабуся зазвичай на цілий день від нас кудись тікає. Хоча б просто бродить містом і насолоджується спокоєм.

Цей день я завжди повністю присвячую синові. Ми ходимо на дитячі вистави в театр, у гарну погоду їздимо до моря. Просити маму посидіти з онуком ще й у вихідний – нечесно.

Ба більше, в неї, здається, з’явився шанувальник, і ми з Даником активно заважаємо їй влаштовувати особисте життя. Тож неділя – беззаперечно її особистий час.

– Тоді план такий, – продовжує подруга, ніби нічого не сталося, гортаючи щось у смартфоні. – Я реєструюся на двадцяте, скидаю тобі реферальне покликання для реєстрації, мені дають знижку – і ми ділимо її навпіл.

Підприємливість подруги мене несподівано смішить.

– Остап Бендер поруч із твоїми геніальними махінаціями відпочиває.

Я не сприймаю її пропозицію серйозно, оскільки вважаю сайти знайомств та інше звідництво повною нісенітницею. Який нормальний чоловік піде на швидке побачення? У них усіх, напевно, давно є дружини чи хоча б подруги. А якщо ні, то знайти не проблема.

Віка ніби читає мої думки.

– Це, між іншим, недешеве задоволення – там внесок за участь, дрес-код і все таке. Забулдиг не буває – туди приходять ділові люди, які цінують час, багато працюють і не можуть собі дозволити вештатися по сумнівних закладах у пошуках кохання.

Скептично хихикаю. Можна подумати, вона бодай раз там була.

– Так! Я сама за тебе заплачу. Але якщо тобі там хтось сподобається, то іншим разом за мене платиш ти, – Віка каже категорично, вона явно серйозно налаштована сходити на цей сумнівний захід. – Ну, будь ласочка. Спробуймо… Я ж сама не піду…

Висаджую подругу біля супермаркету, а сама мчу до лікарні. Встигаю якраз до кінця огляду, застаю лікаря – він мене заспокоює, що струсу немає. Цього разу мій Соловей-розбійник відбувся невеликим шрамом на брові.

Він уже відійшов від шоку після травми й поводиться, як зазвичай. Тобто поривається кудись бігти, підіймаючи хвилю здивування і навіть обурення в медичного персоналу.

Проводити профілактичні бесіди марно – синові в одне вухо влітає, в інше вилітає. У моєї дитини в попі пропелер із вічним двигуном, який не дає йому сидіти на місці.

Двадцятого числа мені вдається підкупити молодшого брата. Я дарую Кості преміум танк у його улюбленій грі, даю гроші на піцу, і вони з Даником йдуть в «Ігроленд» на батути, гірки та інші розваги для малюків.

Брат, звичайно, не в захваті від ролі няньки, але, на щастя, з ним завжди можна домовитися.

До початку заходу я встигаю заскочити в салон, щоб трохи причесатися і зробити легкий професійний макіяж.

Ні віри, ні надії на те, що там зустріну хоч одного нормального чоловіка, у мене немає. І навіщо я намагаюся навести марафет – незрозуміло. Хіба що для себе.

Ми з Вікою приїжджаємо трохи раніше часу і встигаємо оглянутись. Модератор проводить детальний інструктаж. Деякі заборони звучать дивно. Наприклад, чому не можна обмінятися контактами прямо під час розмови?

Я не готувала заздалегідь питання і монолог, що виставляє мене у вигідному світлі, – подумала, що хоч щось у цьому штучному знайомстві має бути справжнім. Інакше чим цей захід відрізняється від того ж сайту знайомств, де можна що завгодно набрехати – і ніхто це не перевірить?

Попри скепсис, атмосфера мимоволі викликає цікавість. Я намагаюся вдивлятися в обличчя чоловіків, які змінюються за моїм столиком. Усім їм сильно за тридцять. Хтось розігрує із себе гумориста, але виходить не дуже природно. Хтось, навпаки, напускає серйозності й ділових понтів.

Не знаю, що можна дізнатися про людину за сім хвилин, призначених для знайомства, а ще й про себе трохи розповісти. Я не встигаю нічого зрозуміти про співрозмовника. Для кохання з першого погляду цього часу критично мало. 

Єдине, що мені хоч трохи запам’ятовується, – хто в якій сфері працює. Однак навіть хобі та інтереси на п’ятій розмові змішуються в купу.

Першим співрозмовникам я в додатку не ставлю ні «так», ні «ні» – хочу спочатку подивитися на інших і вже тоді зробити вибір, побоюючись, що пізніше доведеться повернутися і змінити оцінку.

Діставшися до половини я проставляю всім «ні». Присягаюсь, я – зовсім не Баба Яга, яка завжди проти. Але я не готова розглядати присутніх чоловіків так, ніби це – мій останній вибір у житті. Відома приказка про безриб’я для мене не працює.

Вони мені не подобаються. Можливо, якби я провела з кожним із них хоча б годину в невимушеній бесіді, моя думка могла б змінитися. Але в нинішніх реаліях я намагаюся бути із собою максимально чесною.

Шостий чоловік справляє на мене несподівано приємне враження. Він гарний, з розумними інтелігентними очима, правильною мовою, без хвалькуватості.

Леонід зізнається, що розлучений, самостійно виховує дочку. Працює доцентом університету, викладає модний зараз предмет – робототехніку. Йому єдиному я зізнаюся, що в мене теж є син, якого виховую сама.