8.3

Він відповідає не відразу, цієї короткої затримки мені цілком вистачає, щоб захлинутися черговою хвилею жаху.

Мені важко повірити в реальність того, що відбувається.

Якби не смерть батька, то ми б уже були одружені. Я не уявляю собі ситуацію, за якої ми не одружимося. Тому що я одна. Тому що чекаю на дитину. Тому що життя перетворилося на безпросвітну чорну смугу, і я просто хочу з неї вибратися. А без Мар’яна це неможливо.

Я готова відмовитися від свята, гостей, лімузина і фотосесії в оперному театрі. Але я вже подумки заміжня. Весілля неможливо скасувати! Але через його від’їзд воно може опинитися під загрозою.

– Побачимо, – він відповідає ухильно.

Що це означає? Він приїде хоча б на день, щоб ми розписалися? Чи передумав? Він взагалі збирається зі мною одружуватися?

Стільки питань – одне страшніше за інше.

– Я постараюся приїхати, – Мар’ян мене заспокоює, і я відчайдушно чіпляюся за ці слова. – Сподіваюся, мене на пару днів відпустять. Потім обговоримо, коли я там влаштуюся. Поки що, їй-богу, не до цього.

Я, звичайно, плачу. Розумію, що якщо в нього куплений квиток і підписаний контракт, то тут його вже не втримати. Але серце розривається на частини й відмовляється відпускати. Воно вимагає від мене негайних дій – щоб зупинила за будь-яку ціну. Якщо треба – впасти до ніг і благати. Але розум і залишки гідності не дозволяють.

– Сано, вибач, треба їхати, інакше запізнюся на літак. У місті затори. Я тобі зателефоную, щойно прилечу…

Мар’ян мене цілує. Але через істерику я не можу йому нормально відповісти.

Він йде. Відлітає. Залишає мене одну. Кидає!

Я рахую хвилини спочатку до його зльоту, потім до приземлення. Час тягнеться повільно. Мар’ян усе не дзвонить. Напевно, отримує багаж. Можливо, валіза полетіла в інше місце, і він її розшукує і лається.

Я могла б зателефонувати сама, але боюся відволікти його в невідповідний момент.

«Все гаразд, я прилетів», – нарешті від нього надходить повідомлення, і я трохи заспокоююся.

«Інтернет тут дорогий, я без роумінгу. Завтра куплю місцеву сім-карту й пізніше напишу тобі мій німецький номер».

Я зриваюся і починаю йому дзвонити на телефон, у месенджер – ніде немає зв’язку. Потім пишу – не читає. Мабуть, він поза зоною вай-фаю.

Сороковини проходять у тумані. Мені весь час нездоровиться – тримається невелика температура, тягне живіт. Доводиться приймати таблетки, які призначив гінеколог.

Про моє становище поки знають лише мама й Анжела. Решта думають, що я сіра, бо змучена горем. Втім, це недалеко від правди.

Усі ці дні від Мар’яна не було ні дзвінків, ні повідомлень. Подруга впевнена, що їх уже й не буде – він мене кинув, але злякався зізнатися в цьому в обличчя. Вона його не любить і, як завжди, висловлюється щодо нього доволі категорично.

– Хлопчик злякався відповідальності. Одна справа – одружитися з дочкою успішного бізнесмена і стати улюбленим зятем, якому всі дупу на поворотах заносять, а він ще й вередує. І зовсім інша – взяти на себе відповідальність за обезголовлену сім’ю із цілою купою проблем.

Я не посвячувала Анжелу в пристрасті з кредиторами, але навіть і без них проблем із татовим бізнесом нам навряд чи вдалося б уникнути.

Я намагаюся захищати Мар’яна перед нею – мені неприємна її різкість і прямота. Тим паче, що це поки лише її домисли – ми не знаємо, на які труднощі Марʼян натрапив у Німеччині після приїзду.

Усі дні після смерті тата він був надзвичайно уважним і до мене, і до мами, дуже нам допомагав і піклувався. Якби він планував мене кинути, то навіщо йому було напружуватися і розігрувати ідеального чоловіка?

За два дні до весілля їду до його матері. Я сподіваюся дізнатися в неї, як зв’язатися із Марʼяном і які в нього плани. Далі чекати не можна – якщо він не приїде, то треба все терміново скасовувати.

– Мар’ян тобі не повідомив свій новий номер? – вона невдоволено стискає губи, розігрує здивування.

Ще зовсім недавно вона мені привітно усміхалася і називала донечкою, а сьогодні мій візит їй явно не до душі. Напевно, Анжела має рацію – він мене кинув, і це зрозуміли вже всі, крім мене.

Почуваюся ніяково.

– Вибач, Сано, не можу дати тобі номер – Мар’ян мене не уповноважував. Гадаю, якби він хотів, то повідомив би тобі сам. Я не хочу втручатися у ваші справи, розбирайтеся самі.

Я не в курсі, чи сказав Мар’ян матері про дитину. Може, вона просто не знає, що я вагітна, і припускає, що він міг мене кинути? Але я ще не настільки низько впала, щоб випрошувати номер телефону як милостиню.

Йду в розгубленості. Усе заплутується ще сильніше. І як розплутати цей чортів вузол?

– Та все вона знає! – гаряче доводить мені Анжела. – Просто твій Мар’ян – покидьок. І вона це розуміє, але… рідна сорочка ближче до тіла – ось і вигороджує.

Я можу тільки схлипувати у відповідь. Ця жінка мені абсолютно чужа, хоч вона – мати мого невдалого нареченого, майже свекруха. І в мене немає ні бажання, ні душевних сил із нею сперечатися.