Частина 46

«За власним бажанням» - яке розмите словосполучення, думала Таллі-Злата, розмірковуючи про наказ Аарона Чудового. Саме так вона прозвала ректора Академії після того, як Фрося здала його маленьке хобі.
У ректора була вбиральня, чище, ніж у будь-якої королеви. І якщо територією Академії він пересувався виключно в сюртуку, то за дверима особистих апартаментів дозволяв собі сибаритство.
«Навіть не хочу думати, як Фрося до нього проникла, і чим загрожує її проникнення!» - знову зиркнувши на сплячого звіра, розклала три арафатки, якими обзавелася за час перебування в Академії.
Слід було ухвалити рішення, за власним бажанням відвідувати заняття без цього атрибуту, або ж прикинутися жителькою Драхмістану і продовжувати дурити голову Ризику.
- Хоча останнє - це навряд, - зітхнула важко, розуміючи незаперечну істину, небезпечний чоловік завжди виверне ситуацію на свій розсуд. Не минуло й чотирьох десятниць, а в нас такі кардинальні зміни!
Гі взагалі сказала, що готова його розцілувати, за таку грамотну стратегію та тактику. У неї тепер руки розв'язані, і Двораку не викрутитись! І в черговий раз намазала свої губи знову винайденою помадою.
- Куди ти їх мажеш! - cпробувала достукатися до відьми, - вони і так у тебе, як наливні яблучка стали. Зараз на Землі для цього їх силіконом наповнюють, і потім складають качечкою.
Гі закашлялася і витріщилася на мене в жаху.
- Якою качечкою! Який силікон! У мене все натуральне! Це у помади побічний ефект, додатковий приплив крові до місця зіткнення витяжки зимової вішнералії.

- Від зимової вони повинні були замерзнути й потьмяніти, а в тебе вони такі, що від заздрості можна померти!
- Точно, точно, повністю підтримую Таллі, - приєдналася Гертруда, - ми теж таке хочемо!
- Слухайте, дівчатка, я, звичайно, можу поділитися, але вибачте за цікавість, кого ви збираєтесь цілувати?
- Я, Себастьянf! - підняла голову Есмеральда, - може він, як зачарований принц розчарується!
Я закашлялася, розуміючи, що бідний Себастьян останнім часом недаремно ховається від Есміральди. А Фрося, ох вже ця Фрося, посилено гризе граніт науки, і лише періодично запитує, якого типу костюми вважатимуться парними.
Весільні, спортивні та сімейні – її не влаштували. Я так зрозуміла, що пророцтво «розчаровано», її настільки стурбувало, що вона вирішила сама прикласти до цього процесу лапу, коли довелося затриматися в Академії. Так би мовити, підготувати ґрунт.
Есмеральда ж, доскіпувалася до мене щовечора, і я знову і знову розповідала земні казки, в яких розчаровували зачарованих істот то поцілунками, то хитромудрими заклинаннями, а іноді все ж таки треба було вбити того, хто зачарував, здається, саме після смерті медузи Горгони оживали всі звернені у камінь. Ще був варіант із зачарованим хлопчиком Нільсом, який став маленьким і мав робити добрі справи, щоб стати розчарованим.
Загалом усі були при справі.
- Есмі, це так не працює! - спробувала надоумити морську діву, - головна умова в тих історіях - це кохання!
- Гаразд, - зітхнула вона, - у твоїй помаді, твоє кохання? - зиркнула на відьму, і та несподівано почервоніла. Ось цікаво, чого вона такого туди поклала, що зараз схожа на мальву?
- Гі, колись! Дворак він такий, такий правильний, - не знайшла я більш значущого слова, - його не можна зачаровувати! Це неправильно!
- Та й карається, - несподівано прийшла на допомогу Гертруда, - будеш потім безвилазно на громадських роботах відпрацьовувати, воно тобі треба? Краще вразити його власною ерудицією та талантом!
І так вона це сказала, що в мене зашкрябалося в душі погане передчуття. Талант у Гертруди ого-го, але хто цій фрійці потрапив у душу, що в неї стає таким мрійливим голос? І не спитаєш, бо ще більше закриється.
Ось і сиділа я за північ, перебираючи спогади та хустки, приймаючи рішення, які треба було ухвалити. Переварюючи одкровення Гі та Гертруди, їхні поради, а ще зважуючи їхнє гаряче бажання взяти участь у нашій авантюрі. За розшуком втраченого моря, раритетів та технологій, і, звичайно ж, кінців. Чи хвостів? Загалом того, що приведе до дивно незрозумілої істоти, яка зманює на іномирну їжу всіх обдарованих та талановитих.
Може, якщо допомогти з цією місією Риску та Двораку, то вони дадуть спокій Академії? А то хвилюючі часи змушують мене смикатися і відволікатися. І завмирати, що вже казати, складно не завмирати, коли цей поганець так часто трапляється на очі, і щоразу мені здається, що кільце облоги стискується і стискується.
- Може це кохання? - якраз підходяща думка на ніч дивлячись, єхидно помітив сарказм.
- Але ж у нас нічого не було! - відповіла йому, і замахала долоньками на власне почервоніле обличчя.
Звичайно, не було, після шафи з одягом мене ще тричі заносило до його апартаментів. Вперше в кабінет, гад рідкісний, ні клаптика паперу не вдалося вивудити, а цікавість - не порок, і якщо така нагода, то я дуже хотіла його потішити. Навіть ножиком для паперу намагалася розкрити замкнений ящик столу. Та на цьому майже погоріла.
Коли господар кабінету рвонув на себе двері, я тільки й встигла, що під стіл пірнути, і благати «провалися під землю».
Заклинання спрацювало на ура. Я знову шльопнулася дупою на сірий пісочок, на березі древнього моря з демонстративно спокусливою дверною коробкою на лінії прибою.
Але досконало вивчити те місце не дав підозрілого звуку за спиною. Так торохтить тріпоткою гримуча змія на Землі, кілька разів бачила по телевізору це чудове дійство. Тому що в брязкальці у змії нічого немає, а секрет наросту на кінці хвоста полягає в тому, що він з відмерлих лусочок. Їхнє число збільшується з кожною зміною шкірного покриву рептилії. Тому, порахувавши лусочки на брязкальці, можна дізнатися, скільки прожила змія. Усередині брязкальце абсолютно порожнє, тому звук і виходить таким дзвінким.
А ще цю змію називають найгуманнішою з отруйних. Тому що якщо вона розуміє, що зжерти противника не може, то починає торохтіти брязкальцем, лякаючи насамперед. Загалом, я не придивлялася, хто там торохтів у темряві, тут же перенеслася у власне ліжко, та ще й заснути потім довго не могла.
Вдруге був на кшталт казки про Машу та трьох ведмедів.
Тільки я в цьому випадку повалялася у ванною. Так, і келих з вином спустошила, така спокуса, не змогла встояти. Щоправда відкат стався доти, як грізний Ризик почав кричати «хто лежав у моїй ліжку» тощо. Він узагалі мене не бачив. Але здогадався вже точно. Тому що наступного дня він мені сім разів на очі попався. Мабуть, мріяв, щоб я дихнула?
Фрося, до речі, сказала, що до військових поки що не сунулася. Для них відбудували двомісні котеджі, але територія поки що не облагороджена, тому магія б'ється. Ось як стихне, тоді обов'язково вивчить.
На територію викладацького складу ми з дівчатами ризикнули проникнути лише один раз. Через три дні після відкриття дару Ха-Роньї. За самшитом розташовувалося невелике село, що потопає в зелені, з досить витонченим ландшафтним дизайном і дрібними деталями, що говорять про високий комфорт проживаючих тут.
Екскурсію проводила Фрося, не схожими зі стежками та відповідно до вивченого графіка мешканців. І звичайно ж ця хитрюга як плату зажадала послужити носіями. Тому ми не тільки обдерли озеро, а й кілька клумб, на яких росли рослини, що сподобалися щуру. Гі взагалі дісталося полегшити крону пальмі. Ким би не був садівник, але наступного дня пошуки шкідників не проводили. Може, варто з ним познайомитися? Хай би тягав траву не в компост, а до стурбованої Фроси!
Але все це не важливо, тому що вчора я примудрилася опинитися в ліжку Ризика. Напевно, лаври Маші спокою не давали. Та й розповіла я цю казку напередодні дівчаткам. Вони сміялися, особливо від коментарів Гі. Вона у цьому світі більше прожила, тож у деяких місцях підказувала, інтерпретуючи казку до реалій Злата.
Маша в неї стала Машунеллі, ведмеді – мишурогами, я навіть наступного дня спеціально до бібліотеки навідалася, щоб знайти чудових звірів. І так, вони виявилися набагато більшими, ніж миші. Суміш гризли з оленями. Тому в казці була щітка для чищення рогів, якою Машунеллі чистила свій одяг, після проходу через болото. Так, поцікавитесь ви, навіщо маленька дівчинка поперлася на болото? Так вона не мала, вона була велика. Але юна і наївна, і після виконання завдання злої мачухи, опинилася у хатинці мишорогів – пустельників.
Цю інтерпретацію казки я, до речі, записала та вирішила винести на суд групи казкарів. Нам якраз дали завдання придумати щось коротеньке для майбутнього свята. Після голосування саме цю казку нам і належало втілювати у вигляді театральної вистави.
Фрося, значить на територію вояк проникнути не могла, а мене, ніби на резинці хтось туди притягував. Загалом себе я усвідомила в той момент, коли гаряче чоловіче тіло зграбастало в оберемок, закидаючи на моє стегно ногу і притягуючи до себе.