Частина 44

Капелюшку з ефектом вибіркового відсікання зорових образів Гертруда зраділа. Хоча ні, почуття, яке вона зазнала, коли одного вечора я принесла в її зелений закуток твір спільної з Фросиліндою творчості, важко було ідентифікувати, як просте захоплення.
Мене згрібли в оберемок і, здається, я відчула, що пару моїх ребер тріснуло від виразу її вдячності.
- Таллі, - якби ти знала!
- Я здогадувалася, - перебила я її, - постійний контроль і самодисципліна, кого завгодно доведе до сказу і тихого божевілля.
- Все що хочеш, - трясла вона мою руку, - я твоя боржниця! Дякую тобі!
Ніколи не думала, що аристократка може зійти до всіх цих обіймашок і нестримного захоплення.
- Гертрудо, а приходь за наш стіл, ми будемо раді скласти компанію.
- Обов'язково прийду, - пообіцяла дівчина, - протестую твій подарунок і прийду!
– А де тестувати збираєшся?
– Так у підвалі Академії є крило для лікарів. Прозекторська, лабораторія фармацевтична, хімічна та біологічна. А ще кілька кімнат тварин, які допомагають у освоєнні навичок, - дівчина прикусила язика, мабуть перераховувати навички, які вони там освоюють, не входило до переліку доступної інформації для решти всіх академістів.
Як там кажуть, - не суй носа в чужий город, міцніше спати будеш? Ось і я не стала перепитувати.
Тепер я розуміла, про які види піддослідних розповідала Брунгільда, і звідки така кількість кісток закликає Скелета. Безвідходне виробництво у чистому вигляді.
Есмі, якось дивно почала реагувати на Берті. Незважаючи на те, що кількість інформації для засвоєння була значною, а ще й фізична підготовка, висмоктувала сили, вона все частіше пропадала в бібліотеці.
Вперше застукавши їх, впевнилася, що вони чинно сидять один навпроти одного за бібліотечним столом і посилено зображують навчальний процес.
Мені подобався Бартолом'ю. Вгодована академістка, яку звали Ха-Ронья, розповіла, що він у їхній групі встиг здобути авторитет, а ще не шкодував ділитися секретами. Для більшості адептів їхньої групи – скло, це зовсім невідомий матеріал, і якщо весь перший курс їх чекає виключно самовдосконалення в тих областях, в яких вони працювали до вступу, то Бартолом'ю дуже швидко проміняв місце ювеліра, на присутність у справжній кузні. Саме в ній працювала Ха-Ронья, допомагаючи батькові. Правда в мене в голові погано поєднувався надмірна вага з температурою в кузні. Нехай вона й їла добре для того, щоб сил було більше. Але зайва вага – це навантаження на всі органи!
Кілька разів я помітила відсутній вираз на обличчі Есмі, коли я згадала Берті, і ту саму усмішку, яка з головою видає закохану дівчину.
Сама ж я щосили намагалася не попадатися на очі Ризику. Було в мене таке відчуття, що в нього до мене стільки питань накопичилося, що без 100 грамів не розібратися.
А поки що ми нарешті почули від Брунгільди – ну, що, дівчатка, поскачемо?
Енерджайзер, який презентувала відьма, був схожим на гомеопатичні гранули.
- Не більше трьох за раз, не частіше ніж раз на добу, - перерахувала вона дозування та час прийому.

– І у нас вистачить сил, щоб подолати смугу? - навіть Гертруда потяглася за запропонованим пакетиком.
Мабуть у всіх курсів, це завдання було мінімумом, після здачі якого допустять до теорії і можливо не дивитимуться, як на калік.
- А решті? - окинула я їдальню вивчаючим поглядом, якщо в інших першокурсниць за минулі дві десятниці хоч трохи покращилися показники фізичного стану, то Ха-Ронья, швидше за все лякала.
Після того, як канат обірвався вдруге, наша Бахіра веліла їй замість подолання грязьової балії, бігати зайві три кола полігоном.

- Решті - після того, як перевіримо побічку на собі, теоретично нічого поганого не має статися, - хихикнула відьма, - але краще провести випробування на більшій вибірці респондентів.
– Чого? – не зрозуміла Есмі.
- Кажу, перевіримо дозування, а потім вже й іншим запропонуємо вітаміни.
Але мені все одно було шкода жінку-коваля, і я притримала Гі за лікоть після обіду.
- Ти ж можеш зробити щось із її вагою.
- Ти бачила у цьому світі опасистих людей? - відповіла питанням на питання відьма.
Я спробувала згадати, але здебільшого мені зустрічалися виключно стрункі екземпляри. Саме про це я їй сказала.
— Ось бачиш, це тобі не до мене треба звертатися, я впевнена, що жодна травичка їй не допоможе. Та й нашіптування мої їй, як хворому на припарку. Запитай у Гертруди, хай подивиться на неї своїм фірмовим поглядом, а якщо чого знайде, ласкаво просимо!
Але дивитися Ха-Ронью довелося нам трьом, буквально того ж вечора. Та ще й у компанії Фросі. А вся справа в тому, що дівчину Бахіра спровокувала, лаяла за незграбність, та й скипіла. Мабуть, образливі слова останньою краплею виявились.
Фрося примчала вже тоді, коли я душ прийняла і збиралася впасти і забутися до ранку. Пацюк заскочив у дірку, прорізану внизу дверей, і кинувся до мене, майже істерично повискуючи.
- Злато, швидко, ноги до рук, там таке!
- Що трапилось? – такого щура я жодного разу не бачила.
– Тобі прохід на територію викладацького складу цікавий?
- Теоретично? - перепитала я, точно пам'ятаючи, що ґрати зачаровані і проникнути через паркан не можна.
- Практично, тільки треба прихопити твою Гертруду. І Гі, ​​теж, тому що я не знаю точно, через що хавронья у відключці.
- Яка хавронья? - фантазія тут же намалювала вгодовану рожеву свинку і прозріння накрило неприємним усвідомленням, - Ха-Ронья? Що з нею?
- Швидко-швидко, доки її інші не знайшли!
Як там кажуть, - як ніж у олію? У дальньому куточку парку, в кущах ожини був проломлений тунель, в якому непритомна лежала дівчина.
Тунель був дивний, якби нам Фрося на нього не вказала, то в темряві ми б ще довго скакали навколо колючих заростей.
Було таке відчуття, що це стежка кабана, і щоб дістатись несвідомого тіла, довелося стати на коліна. Так і поповзли, спочатку я, одразу за Фросею, а потім четверокурсниці.
До цього моменту Фросі вдавалося не впадати у вічі. Але поки ми поспішали на допомогу, що Гі, що Гертруда, підозріло косилися на мого пацюка.
Зрештою, першою не витримала лікарка.
- Таллі, - а ти знаєш, що твій пацюк-перевертень?
Я від несподіванки подавилася. Особливо тому, що щур у лаз поскакав, і першим прослідкувати за нею треба було мені.