Частина 43

— Значить їх сортують, підштовхують у правильному напрямку та заманюють дивовижними перспективами?
- Так, швидше за все, правильна мотивація, і випускники тихо зникають після випуску.
Я приголомшено завмерла, стоячи впритул до кителя, який мало не муркотів, як кішка, виявивши улюблену господиню в безпосередній близькості. Було не так і темно, скажімо так, похмуро, хоча ні, в місце, де я опинилася цього разу, пробивалося світло через нещільно прикриті двері. І саме ця смужка не дала мені закричати, коли під рукою ворухнувся кітель.
Питання зникнення випускників, підняте співрозмовниками за дверцятами шафи, в якій мені довелося опинитися, трохи напружувало, а враховуючи, що я відразу ж дізналася в них давніх знайомих - Ризика та Дворака, ще й принесло пояснення, чому саме тут опинилися ці двоє. Там де є проблема, обов'язково повинні з'явитися Чіп та Дейл. Чи Бетмен і Робін.
- Що значить зникають? - забилася в голові панічно думка, підкидаючи здогади – одна краща за іншу. У контексті дивовижних перспектив і зникнення, на думку спадало тільки зникнення китайських вчених, творців збудника COVID-19, які намагалися замінити сліди за допомогою реверсивних версій вірусу, щоб він виглядав так, ніби народився природним чином. А скільки я фільмів переглянула з таким сюжетом.
Поки я роздумувала, чому за дверцятами співрозмовники замовкли, пролунав підозрілий скрип. Наче хтось переступив з ноги на ногу, при цьому змусивши заскрипіти мостину.
Я ризикнула наблизити око до щілини, щоб задовольнити власну цікавість. У момент, коли дверцята рвонули на себе, кітель смикнувся в безуспішній спробі не дати мені вивалитися з шафи, якимось чином обмотавши мою голову і позбавивши зору.
- Є, піймалася! - радісно зграбастали мене ручки-загребучки, і тут же інша пара рук з голосом Дворака за моєю спиною, спробувала віддерти плічка, що опинилися над моєю головою. Мені навіть на мить захотілося реготнути, коли я себе збоку уявила, з цими рогами.
- Тримай міцніше, - скомандував шотл, і я раптом з жахом зрозуміла, що пояснювати двом колишнім військовим, що я забула в їхній шафі, при такому секретному обговоренні, це все одно, що доводити ревнивцю, що ти не зраджувала, і що транспорт буває і застрягне в пробці.
Мабуть, саме в цей момент згадалися уроки з самозахисту, і я тицьнула коліном перед собою, мітивши в потаємне місце між ніг. Не так би сильно, але рикнуло над головою погрозливо. Ризик всього на мить послабив обійми, і я осіла йому під ноги з єдиною думкою - провалитися б крізь землю.
Побажання надіслане з жагою до здійснення, світобудова виконала дослівно. Тобто наступної секунди шльопнулася я на дупу під землею. Час ніби завмер, коли я побачила в дивному світлі біолюмінесцентного лишайника, розташованого на стелі печери, води дивного озера. Маслянистого та схожого на розлиту нафту. І рамку дверей перед цим озером. Не інакше, як для фотосесій некромантів, які збираються побратися - підкинула фантазія пояснення. Антуражненько так, - ще встигла подумати.
А потім мене, наче ріпку висмикнуло з цього сновидіння, і я підстрибнула на ліжку, бо мені на груди Фрося схопилася.

- Що б тебе, - простогнала, намагаючись вирівняти подих.
- О! – потряс перед моїм носом щур шматком якоїсь сітки.
- Що це, - злегка прийшовши до тями, запитала в задоволеного звіра.
– На складі знайшла! Я через цю сітку не можу до тебе стукати ментально. Значить вона блокує чи все ж таки глушить? - щур почав чухати маківку лапою, принюхуючись до уривка матеріалу.
– На якому складі?
-Так в Академії завгосп є. Не все ж таки магією ремонтувати.
- Завгосп - це добре, - погодилася я, але тут же сіпнулася, - а навіщо така сітка потрібна? Щоб академісти свій цікавий ніс куди не треба не засунули?
- А навіщо ж ще! - погодився щур, - цією гидотою весь самшитовий паркан оповитий. Мало того, що ковка, зачарована від проникнення, так ще й не зазирнути до їхнього славного куточка. Довелося копати нору. Тьху, самій соромно!
- Фросе! Ти така цілеспрямована! Така відповідальна! - почала співати дифірамби, і чухати її за вушком.
- Гей, - через довгу хвилину вона прийшла до тями і тицьнула мені здобич у руки, - давай, твори свій капелюх, може ці добрі справи зарахуються богинею, і нам з Себастьяном трохи раніше скоротять термін.

Фросилінда втекла зі моєї спальні, а я ще довго лежала без сну.
Те, що вдалося дізнатися та побачити, говорило на користь теорії змови. Очевидно, в Академію не просто так відсівають вступників. Навіть той самий артефакт на вході за стіну – він здався мені підозрілим. З багатофункціональністю у цьому світі існували проблеми. А значить те, що не має шкали і засмоктує завтоматичною ідентифікацією типу таланту, та ще й передає результат безпосередньо до приймальної комісії, це однозначно підступи інопланетян!
- Точно! Витік мізків, фу ти, талантів, це вам не явна інтервенція. Це пахне саботажем, або скоріше крадіжкою.
І відразу я раптом усвідомила, що мене, виходить, теж викрали. Тільки тепер уже божество цього світу. Триєдина, хитра жінка, таким чином, підвищила статусність мага, якого потім притягло до цієї Академії.
- Або, - я застигла, відкривши рота від думки, яка прийшла в цей момент у мою голову, - мене вирішили використати, як наживку? Як засланого козачка? Як подвійного агента?
Я схопилася з ліжка і забігала по маленькій спальні з кута в куток.
Та нас же, як кошенят розвели.
- А-а-а, щура підкинули, Есмеральду з Себастьяном наділили, і з Ризиком, носа до носа зіштовхнули! Хоч би якусь плюшку пообіцяли!
Я погрозила кулаком незрозуміло кому, але тут же перескочила на роздуми про те, що якщо звідси найрозумніші звалюють, то може не тремтіти, а в першу чергу допомогти друзям, а потім знайти дверцята і – «прощавай Злато, вітаю Земля!»
І так мені від цих думок стало тепло, що я закуталася в ковдру і заснула, з почуттям вдало вирішеного внутрішнього конфлікту. "Хочеш розсмішити Бога - розкажи йому про свої плани" - я ще навіть і не здогадувалася, що ніхто пішакам, на дошці світобудови не дасть змоги вибирати свою долю.
Хоча у пішака в шахах все ж таки є одна дуже приємна особливість - перетворення пішака на ферзя, коли він доходить до протилежного краю шахової дошки.
А якщо при цьому ще й оголошується мат – ефект подвоюється!
Але в шахи, я все ж недостатньо добре грала, тому й не думала про подальші ходи. Тут хоч би виспатися і після фізпідготовки до кімнати доповзти. Тому що варіння енерджайзера – це не сироп у воді розміщувати. І Брунгільда ​​категорично відмовилася тестувати сирий продукт на нас. Сказала, що має гідні об'єкти для подібної розправи.
- Їм корисно, - пирхнула, коли я спробувала уточнити, кого саме вона мала на увазі.
Але вона махнула рукою, і покинула їдальню відразу ж, як запхала в себе вечерю. Вона не залишала спроб «випадково» зіткнутися з Двораком, і мені вже заздалегідь було шкода цього гордого шотла. Він однозначно не мав шансу уникнути цього зіткнення. Хотілося б вірити, що вона його маковим чаєм напувати не буде, а в іншому, варто було б порадіти за землянку. Все ж таки Дворак навіть у мене підвищене слиновиділення викликав, але й не більше цього.
Не зустрівся б у моїй долі Ризик, дивишся осіла б у його родичів, дочекалася б його після війни, і зажили б ми душа в душу! Але ні, Ризика, мені для повного щастя, бачьте не вистачало, і адреналіну, що супроводжує кожну нашу зустріч, схоже також.
Але нарікати на це гріх. Сама не зрозуміла, як влипла в цю ситуацію по самі вуха.
«Ух. Як ми тебе завоюємо!» - проносилась у вільні хвилини думка, поки він, ні-ні, та й виловлював мене поглядом на території Академії. Не так часто, але розслаблятися не виходило. А загалом час летів так швидко, що я навіть і не зрозуміла, як закінчилася чергова десятниця.