Частина 42

Смикатися перед іспитом, - це виключно земна звичка. Постає питання, як може позначитися на моєму перебування в Академії недостатній рівень фізичної підготовки? Я, як би, на казкаря навчаюсь, а не в інститут фізкультури вступила. Та й решта дівчат, їм здатність швидко бігати може стати в нагоді тільки в тому випадку, якщо наречений не сподобався. Але перший сюрприз на нас чекав у перший день третьої десятниці. На першій лекції нам оголосили про зміни у розкладі. Крім того, що у першого курсу додалися лекції зі стратегії та практичні заняття з самооборони, так ще ми маємо відвідувати фізпідготовку на полігоні Захисників. Нас явно збираються замкнути на військову кафедру, - ця думка крутилася в голові аж до вечора. Тому що тест на фізичну витривалість потрібно було складати першому курсу останньому.
Швидше за все, від нас не чекали сюрпризів, ми глина, з якої за п'ять років точно виліплять щось. Полігон явно не був розрахований на двісті десятеро людей, але нас розсадили на трибунах та викликали групами по десять чоловік. На тесті була стометрівка, кілька турників і смуга перешкод у полегшеному варіанті. Сітка над землею, колода, канат над ямою з водою та стінка з виїмками для зручнішого подолання.
Ні, звичайно, з чоловіками було все райдужнішим. Все ж таки координація, сила, спритність і бажання показати власну м'язистість перед дівчатами, була тим самим двигуном, який змусив їх практично всіх здати цей тест.
А потім їх відіслали до гуртожитку, і настав час дам. Або не дам, це з якого боку дивитись.Тому що окрім жінки в бриджах, чоботях з м'якої шкіри, туніки, вишитої східними візерунками та без паранджі, на полігон вийшов й Ризик.
Вже на той момент я зрозуміла, що це підстава. Встигла спочатку злякатися, потім заспокоїтися, і лише за кілька секунд з пронизливістю зрозуміти, що хоч я і вступила до Академії під прізвищем Грундмольгольф, але ім'я Таланія, явно не дуже поширене. І якщо мене побачать без хустки, то точно впізнають. І тут не зрозуміло, на добро чи не дуже.
Але лякати раніше нас не стали. Ризик проникливо розповів про програму для першого курсу, порекомендував поліпшити показники фізичного стану, злегка налякав «якщо завтра війна» і грамотно підвів обґрунтування концепції навчання, що змінилася. Так би мовити, впевнена жінка зможе не тільки втекти від того, хто не подобається, дати відсіч грабіжникам або ґвалтівникам, а й грамотно вибудувати план із захоплення того, кого хотіла б бачити, в якості свого чоловіка. Так би мовити класичний кнут та пряник
"Хто ж їм дасть" - майнула в моїй голові думка, але тут же й розчинилася, тому що я виявила, що весь той час, поки Риск штовхав свою промову, він безпомилково повертався до мене поглядом. Так і хотілося згадати про мед та намазано.
Загалом ми бігали погано. Колоду подолали не всі. Зв'язківці найшвидшими виявилися, якщо не брати до уваги нас з Есмі. А ось перед муром спасували і ми. Я, тому що ніколи на скелелазіння не хотіла потрапити, Есмі теж побоялася лізти на таку складну для розуміння конструкцію. Загалом - дуреп зі стіною не знайшлося.

- Чотири з двадцяти, - наш куратор на ім'я Бахіра, підсумувала результат, - могло бути і краще, але все ж таки ви зовсім не безнадійні. Давайте познайомимося ближче: я із сім'ї потомствених захисників. Останні десять років охороняла старшу дочку нашого правителя, я маю на увазі правителя Драхмістану. Я професіонал маскування не тільки у приміщеннях, а й поза стінами. Буду чесна, з пустелею не стикалася, але ми щось придумаємо.
Я відразу намалювала в голові килимок, з тонким шаром піску зверху, чимось схожим на наждачку. Якщо в ньому передбачити ефект, що охолоджує, то повзати барханом можна так довго, поки тебе не почнуть звати «Пила-пила, лети, як стріла».

Жінка ж у цей момент почала перераховувати отрути, на які має імунітет, хвалилася тим, що на смак може діагностувати практично всі існуючі привороти. Моя фантазія відразу підкинула роздвоєний зміїний язик, яким плазун дегустує навколишній простір.
Тричі на десятницю ми зустрічатимемося по годині, і враховуючи слабку фізичну підготовку, фіналом має бути освоєння цієї смуги перешкод. "Поки не перелізете через стіну всі, - на новий рівень не перейдете!"
Я зиркнула на дівчину з групи Берті, судячи з її габаритів, другий рівень нам світить не скоро. Конституція в неї така, як у борця сумо, який може лише масою задавити, а ось бігати колодою і лізти на стіну, це щось з розряду неймовірного. Інші першокурсниці теж на неї покосилися, так і хотілося сказати «а хто в нас слабка ланка?»
Але я нічого не сказала. Згадала про Брунгільду і про те, що в неї в арсеналі дуже цікаві настоянки є. Наприклад, за схудальну, їй на Землі б Нобелівську премію дали б. При тому, що в ній, крім ефекту зниження маси тіла, – жодної побочки.
Саме про неї я й думала зараз. Як би так розрахувати дозування, щоби це не виглядало підозрілим. Нам би ще щось надихаюче, як у тієї ворони з анекдоту. Там, де вона уплуталася в авантюру з перелітними птахами, і таки так, долетіла. Тільки правильний висновок зробила наприкінці про свою осудність і нормальність. Так, не пощастило нашому куратору, вона про допінг, напевно, не чула, чи може в цьому світі такої гидоти ще не придумали, судячи з цілеспрямованого розвитку власних здібностей, без втручання збудливо-гарячительного.От і слід було у Гі випросити щось таке, що тільки після переходу на наступний рівень у дівчат питання з'явилися б. "Що це було і навіщо це нам потрібно". "Редбул надає кри-и-ила" - спливла згадка на енержайзер та кролика з реклами батарейок.
На сьогодні коротке знайомство закінчилося перекличкою, на кшталт я – Есмі і в мене мрія знайти печери Алладіна. Каюся, це знову я розповідала земні казки. Тренувалася, так би мовити. Маю ж бо знати, чи є в них щось подібне. Не знаю як над землею, але підводна мешканка перейнялася. Разом із крабом. Історію прийняли на ура. Навіть Фросилінда підстрибувала і лапками стукала. Не інакше, як від передчуття неприємностей. Бо будь які печери зі скарбами - це стовідсотково неприємності.
Ця зараза взагалі заявила, що у неї з'явився унікальний шанс освоїти другу спеціалізацію та обрала магічне ткацтво. Звеліла натягати книжок з бібліотеки, поки в неї конкурентів немає, і почала осягати таку складну науку.
На мою здивовану репліку «а на який тобі це?», поворухнула вусами і простягла важким голосом – ну, я ж дівчинка! Може я хобі собі знайшла, дівчаче!
- Ну-ну, - хоча, з іншого боку, я б не відмовилася поповнити вміст моєї скрині, хом'як морщився, через зменщення кількості раритетів.
Я все ще ходила, виношуючи ідею капелюшка з вуаллю для Гертруди, тому розповіла Фросе про плетені із соломки капелюшки. І хоча цим видом прикладної творчості я ніколи не займалася, але знала ази. І про техніку плетіння зубатка, яку використовують для плетіння капелюхів, розповіла. Нарікнула, що матеріал для такого виду творчості потрібно сіяти, вирощувати, збирати та молотити самому.
Фрося вислухала, пошкрябала потилицю лапою і кілька днів не дошкуляла запитаннями.
Після тесту на нас у кімнаті чекав сюрприз.Фрося створила капелюшок-таблетку, більше схожу на оладок. І хоча вона була темнішого кольору, ніж солома, але мені довелося визнати, у щура є талант. І цілеспрямованість, що й не кажи.
Виявилося, що вона обдерла декоративне озерце на території проживання викладацького складу. Ця частина парку була відгороджена від основної зони кованим парканом та високими кущами самшиту.