Частина 36

Талантів було багато. Це я про те, що кількість учнів вражала. Навіть за найскромнішими підрахунками, якщо виходити з того, що на вступній лекції був присутній весь перший курс, а ні, за винятком представників факультету магічних мистецтв, то нас тут було двісті. Щоправда, дівчата складали від сили відсотків десять. Все ліве крило було промарковано значками обличчя в хустці, і саме там ми й угнездилися з Есміральдою, в компанії решти першокурсниць.
Лікарі, зельєвари, археологи, казкарі, склодуви, факультет зв'язку (це так називався факультет комунікацій, на якому навчалася Ріджі). Відьма нас просвітила щодо кількості на факультеті Есмі, і виходило, що або в Академії є якісь інші факультети, або склад інших груп коливається в межах тридцяти осіб. Перспектива бути однією серед тридцяти чоловіків була явно не надихаючою. Та й кому потрібна така кількість казкарів? Тому я почала загинати пальці, перераховуючи кольори мантій, присутніх в аудиторії.
Лікарі в зеленому, зельєвари в салатовому з чорними обшлагами, археологи - в шоколадному, Берті красувався в помаранчевому, ближче до охри, і примостився через прохід від нашого розташування. Сама здивувалася, коли виявила його майже поряд з Есмі.
Зв'язківці були в темно-синьому. Ближче до індиго. Слава Трієдиній, наша мантія виявилася однотонною, фіолетовою, так і підмивало згадати про інше значення цього кольору. Фіолетовий - елегантний, чарівний та містичний. "Він очистить підсвідомість від негативних спогадів і поверне душевну гармонію" - згадалося прочитане давним-давно. Але обшлаги, як і в зельеварів, були смугастими. І яких кольорів на них не було. І жовтий, і сірий, і червоний, і синій. Сказала б – веселка, але ні. Не веселка, скоріш чорти що, й збоку бантик. Естет у моїй душі морщився і вимагав позбутися фантастичного поєднання.
Хотілося б знати, що означають сірі та яскраво-червоні мантії, їхні представники кучкувались у найдальшому від нас кутку, і представляли досить пристойну групу, навскідку по тридцять чоловіків у кожній. І що найцікавіше, на жіночій половині жодної мантії в цьому кольорі. Чи не порядок!
І остання група, що посіла перший ряд, була в мантіях бірюзового кольору. Чомусь у голову наполегливо заскреблась мелодія: «капітане, капітане, усміхніться», і зовсім несподівано тужливо сіпнулося серце. Щось втрачене чи те, що не справдилося. Але зрозуміти що саме не судилося, бо до аудиторії увійшов ректор.
Дівочими рядами промайнув розчароване зітхання, а я, несподівано навіть для самої себе, посміхнулася. Все ж таки дуже зручно, ховати рота під хусткою, - подумала я, перш ніж практично ідеальний представник єврейського народу став за кафедру.
Навіть ярмолка в нього на голові була, і ця борідка з вусами. А головне загальний ореол спокою, святості та розумності, я б сказала. Але зростом наш ректор не вийшов, як і статурою. Видно, тому й розчарував першокурсниць. Я ж точно знала, що з такою людиною вухо треба тримати гостро. Не помітиш, як опинишся без грошей, без скрині, і ще чи залишишся незалежним.

- Шановні академісти! – рознісся амфітеатром його досить гучний голос, – це єдина лекція, яку вам доведеться прослухати у моєму виконанні. Мене звуть Аарон Цаїр. Я ректор цього навчального закладу, і для вас найвище керівництво, а також караючий перст. Тільки ті, хто порушуватиме навчальну дисципліну, поводитися неналежним чином, будуть удостоєні бачити мене повторно. Бажаю вам уникнути цієї долі!
Я перейнялася, зазвичай ось такі непримітні і на вигляд добродушні люди, відкидають такі коліна, що чорт у тихому вирі здасться майже лапушкою. А отже, Аарона треба не злити і обходити, найкраще по колу метрів за сто. Ні, краще за двісті.
- Цього року - продовжував він рівним тоном, - на перший курс нашої академії прийнято двісті десять академістів. Двадцять представників факультету магічних мистецтв, точніше в основному – представниць, - він м'яко усміхнувся і кивнув у наш бік, - змушені провести весь семестр далеко від стін нашої Академії. З ними ви познайомитеся в наступному семестрі, а зараз, для представлення факультетів нашої Академії, я перераховуватиму їх для ознайомлення.

– Отже, факультет капітанів! Двадцять, не побоюсь сказати, найкращих представників різних народів нашого світу, освоюватимуть найскладнішу дисципліну взаємодії з морською стихією.
"В пустелі!" - постукала я себе рукою по лобі подумки, - «як взагалі таке можливо? У них що тут найнеймовірніші симулятори? Або водні портали? - згадалася дивина з будинку Есмеральди. Стало зрозуміло, що човен, який дівчина притягла з собою до Академії, це ще не дивності, а найімовірніше дрібничка, не варта уваги. Я відчула, що Есмеральда зробила стійку у бік першого ряду. Скосила погляд на Бартолом'ю, і переконалася, що або він впевнений у пріоритетності статусу «брата», що дозволяє трохи більше, ніж іншим, або в нього вже розроблений план, недопущення захопленості однієї надміру жвавої дівчини. А ще чомусь пораділа, що її до цих блакитних не записали.
Лектор продовжував. Наступними потрапили до його списку індигові, тобто зв'язківці, і їх також було двадцять. До речі, на нашій жіночій половині було дві представниці цього факультету. Потім озвучили лікарів. Більшість мантій на нашій половині була зеленого та салатового кольору. Мабуть, талантів у цих сферах і серед жінок вистачало. Сім із двадцяти у групі лікарів були жінками, а вісім із тридцяти – зільєварами. Я так розумію, що на факультеті салатових однозначно не лише зельєвари були. Ось Гі, точно спрямувала мої думки у бік того, що всі ці на вигляд милі і безхитрісні можуть бути як отруйниками, так і творцями чогось гіршого. Хоча можу припустити, що більшість дівчат топтатимуть шлях косметологічної магії, тому що серед населення цього світу напрочуд мало зустрічалося тих, хто мав якийсь фізичний дефект. Ні прищів розумієш, ні шрамів.
Та-дам, виявляється факультет Бартолом'ю називався факультетом майстрів. Їх було двадцять, і, як і в капітанів, жінок у їхній групі не було. Але потім я згадала, що хтось сідав ззаду і обернулася, щоб помітити одразу ж за своєю спиною ту саму мантію. Тільки жінка була масивна така. Хоч я відразу й відвернулась, але спогад про її розміри, змусили поспівчувати Бартолом'ю. Він, по ходу, у їхній групі найменший, і тут же з хмиком додала «та далеко швидший за всіх».
Нас із Есмеральдою залишили на закуску, через нечисленність наших груп.
Якраз дійшли до червоних і сірих. І вони виявились Охоронцями та Захисниками.
- Сіра мантія дозволяє своїм власникам освоювати складну справу абсолютної здатності зберігати все, що їм доручають. Тіла високопоставлених представників знаті, – тут же згадалися тілоохоронці з мого світу, – скарби, дива, книги, таємниці та секрети роду, – продовжував він.
«Тридцять людей у ​​сірому, і тридцять людей в алому» - єхидно помітилаінтуіція, вслухаючись у представлення Захисників. Когось вони мені нагадують, а точнісінько, прямо навіть якась ностальгія накотила, за незрівнянним Головнокомандувачем. Як він мені тепер снитися буде, після встановлення купола та відсікання всього непотрібного ззовні.
Якщо в одних академістів має бути гасло «сховаю так, що хоч убийтися», то в інших явно «де б не сховалися, уб'ємо». Їм навіть партнерів шукати не потрібно для тренувань. Мудрий чоловік відкрив ці два факультети, забезпечивши кооперацію, та заощадивши купу грошей на навчальному плані.
Нарешті дійшла черга до археологів. Я знову розтягла губи на посмішку. Це ж просто незбагненно. Їм належить шукати те, що Охоронці ховатимуть? Шукатимуть там, де їх захищатимуть хлопці з вогником. А хто крастиме? У кого тут талант злодія? Не у викладацького ж складу! Якщо на реквізит Академії ще можна повісити маячки і умикати, з метою тренування Зберігачів, то при розкопках, що ж це виходить, археологів тренувати на захист розкопаного добра не будуть?
Я так задумалася, що пропустила початок розповіді про мій факультет.
Прийшла до тями тоді, коли Аарон почав перераховувати, які ми страшні, і різнобічно спрямовані. Кладезь талантів, так би мовити, прикласти тільки нема до чого. Тому що ми займатимемося в окремому корпусі. З одного боку ми, з іншого, хлопці з вогником.