Частина 31

Не так просто вступити туди, куди хочеться. Це я усвідомила, ще будучи випускницею після школи. Прохідний бал та конкурс на безкоштовне навчання відсунули від мене мрію. В інститут я не пройшла, зате в коледжі мої документи забрали з величезним задоволенням.
Як виявилося, у цьому світі вищаосвіта теж не є повсюдно доступною.
Перший неприємний сюрприз на нас чекав тоді, коли на горизонті з'явилася стіна, схожа на Китайську. Вже тоді я почала здогадуватися, що такою стіною зазвичай обгороджують або дуже небезпечне місце від цікавих або цікавих й особливо небезпечних, від усіх інших. Щоб не розбіглися насамперед.
Гадати когось від чого або навпаки, довелося кілька годин, поки ми не прибули до воріт.
Дивлячись на військове містечко біля стін, потроху закрадалася в душу невпевненість. Це взагалі нормально, що ми ліземо в пащу до тигра? Добровільно та цілеспрямовано?
"Хто? Навіщо? Ключ!" - згадалися охоронці в'язниці з фільму «Королівство кривих дзеркал».
За воротами був прохід до Академії «Пустельна квітка», а також транзитна зона, що дозволяє відпочити каравану перед найскладнішою ділянкою переходу до свого зіккурата. За паралельною стіною була Гибла пустеля, допуск у яку могли отримати тільки студенти Академії, погоничі комодських драконів, які зрізали таким чином пристойний шматок шляху, і допущені до археологічних розвідок особи.
Берті явно зробив усе можливе, дозволивши потрапити за першу стіну на правах студентів.
Правда на наш човен зібралися подивитися кілька десятків людей з пустельного гарнізону.

Розглядаючи їх через москітну сітку, я відзначала, що вони здорово скидаються на грецьких евзонів. Хіба що на взутті у них не було помпонів, і замість червоного берета у них були арафатки.
Нам з Есмеральдою залишалося тільки зображати з себе скромних й невинних, проте Берті розвинув бурхливу діяльність, розмахував руками і щось емоційно доводив офіцеру пустельних воїнів.
Якщо «хто і навіщо» ми з його допомогою пройшли, то ключ все ж зажадали з кожного.
І ключем виявився артефакт перед хвірткою для проходу за стіну. Прикладаєш долоню, і він вирішує, чи маєш ти достатній рівень магії, щоб тебе пустили на поріг Академії. Так би мовити сито для шукачів заборонених знаннь.
Ось тут і виявилося, що інформація в бібліотеці коргів значно застаріла. Ще пощастило, що Академія існувала, хоч і не у вільному доступі, як раніше.
Довелося влаштувати шоу – вихід із "будуару наслідної принцеси Бургундської з горностаєм".
Есмеральді з того боку пощастило більше, і на її ноги витріщалися значно менше бедуїнів, тобто драхмів чи драхмістанців?
Я ж вирішила, якщо вражати розум, то з розмахом! Фросилінда правда на запрошення видертися на шию, довго відмовлялася.
- Та тебе ж жоден чоловік нормальної не назве, де це бачено з корабельним щуром замість коміра розгулювати?
- Циц, ти відволікатимеш увагу! Скаль зуби, крути головою, але щоб у них враження залишилося, що з нами краще не зв'язуватися!
 - Це ти зараз на майбутнє? - раптом несподівано підібралась вона.

- А то, треба так запам'ятатися, щоб якщо ми звідти зберемося йти, щоб без запитань випустили.
- Ага, ага, та ще й перехрестили в спину. Я, звичайно, дико перепрошую, - розгладила вуса лапами Фрося, - але щось мені підказує, що у них вихід що туди, що звідти, з певними труднощами пов'язаний.
Я ж окинула поглядом стіну, прикинула її висоту й зітхнула. І знову ненав'язливо згадала про Ризика, що летить, як Супермен, над зубчастими верхами. «От дався він мені» - притиснула до себе щура і розвернувшись передом, почала перераховувати дупою поперечини сходів. А що, нічого їм на мої тили дивитися.
Пацюка після спуску довелося запхати в торбу, бо аж надто підозріло на нього дивився офіцер. На його обличчі була написана гидливість, й поки він не вирішив відправити її до карантину або зажадати ветеринарного паспорта, я, блиснувши на нього поглядом з-під білої куфії, бадьоро рвонула до дверей для пасажирів.
Воїн, що стояв біля неї, відвів погляд й почав інструктувати нас.
- Ви можете покласти будь-яку долоню на артефакт, у міру занурення її в субстанцію буде проводитись вимір рівня магії. Що глибше, то ймовірніше, що вас пропустять.
- І який мінімальний рівень для проходу? – подав голос Берті.
- Пів долоні, хоча б, точніше по пальці - понизивши голос, повідомив воїн.
Першою долоню простяг Берті. Чимось цей їхній артефакт був схожий на желе, ядучого зеленого кольору. Як тільки долоня корга притулилася до поверхні, желе захвилювалося і з гучним чавком потягло долоню до себе в черево.
«Прямо, як один з монстрів з мультфільму» - промайнуло в голові, поки Берті вітали й запрошували у прочинені двері. Наступною пройшла Есмеральда, причому желе не тільки заковтнуло її долоню до браслета, але ще й змінило колір, додавши бірюзи навколо долоні.
«Спокійно, Злато, якщо ці двоє пройшли, то й ти зможеш. А з огляду на багаж талантів, так й сіпатися нічого » - думала я, опускаючи долоню поверх желе.
І мою руку тут же всмоктали по лікоть, причому з такою швидкістю, що я мало не влетіла в артефакт по плече. Спасибі воїнові, який ухопив мене за це саме плече й запобіг конфузу.
Його начальник підскочив до мене і спробував відібрати мою кінцівку у артефакту, що райдужно переливався, та мало не вищав від задоволення.
- Та ви просто спокусниця, - буркнув він у мене над вухом, - фу, я сказав, фу!
Я не встигла образитися, тому що виявилося, що це не мені, і лише це кодове слово на вимкнення цього приладу.
Після фу, він набув свого початкового кольору, а я нарешті отримала назад свою руку.
Проводив у двері мене офіцер, який відтіснив свого підлеглого і з цікавістю ловить мій погляд.

"Добре хоч про Фросю забув!" - подумала я, прослизаючи у двері, а Фросилінда сварливо замітила, що не про те переживаю, й що після демонстрації мені тепер про саму себе переживати треба.
«Чому?» - підстрибнула я, поспішаючи коридором крізь стіну.
"Він до тебе прицінявся! Вони ж знаєш, як дружин собі набувають?"
- Як? Калим платять чи крадуть?
"Пройдений етап еволюції» - відмахнувся щур, - «вони тепер штурмом або на змор беруть, вражаючи й переконуючи у своїй унікальності та чарівності. А в цій справі всі засоби підходять!"
«Слава Трієдиній, що він там, а я вже тут!» - спробувала заспокоїти себе, але щур вирішив, що це моя відповідь на її репліку й тут же продовжила.
- Наївна ти, як гадаєш, хто студентам бойові дисципліни викладає?
- Та ми ж, як би не збиралися вчитися!
- Ну, ну, такий самородок, як ти, будь-яка Академія не захоче випускати із загребущих лапок. Ось пригадай мої слова, вони там за результатами проходження вступного тесту під тебе кафедру організовують, або існуючу перейменовують.
- Навіщо? - не зрозуміла я.
- Та тому, що поки що не розібралися у всіх твоїх талантах, але точно знають, що треба брати, поки саме приповзло.
"Як вона майстерно нарила у мене в голові знайомі з дитинства поняття, адже про еволюцію явно знання не звідси! Хотілося б вірити, що вона там не веде розкопки. А то якось не дуже приємно знати, що замість тарганів у моїй голові завелося щось набагато більше!"
Берті та Есмеральда стояли перед величезними кованими воротами, практично у висоту стіни, з варанів звантажили наш багаж, зваливши його в перевернутий човен. Погонич обіймався з Берті, плескав його по спині й запрошував у гості.
Я ж роздивлялася гору речей, яку встиг прихопити корг.
- Я не лише обростаю друзями, а й речами! - зітхнула, підтягуючи до себе чарівну скриньку, нам же з цією горою втекти за стіну буде проблематично! А залишати – шкода.
«Не тріпайся» - прошелестіла в голові Фрося, - «придивимося, принюхаємося, проведемо розвідку, влізимо в довіру, й тільки потім вирішимо куди далі бігти».
А я зітхнула, погоджуючись, що тепер нам поспішати точно нікуди. Припливли!
По алеї, серед шикарної зелені до нас спритно бігли три сірошкірі чоловічки з тачками.
- А ось і ті, що зустрічають! - прокоментував щур, щільніше упаковуючись в сумку.