Частина 30

"Розумний в гору не піде!" - крутилася в голові думка, коли я розглядала караван кораблів пустелі.
Ви б і самі вирішили, що то верблюди. Ну, або хтось схожий чотирилапий.
Але, як і я дуже сильно помилилися б. Нас чекали величезні, практично на зріст верблюда ящірки, з кибитками, прив'язаними товстими ременями навколо їхніх змієподібних тіл. Не доречно згадалося, що на Землі, варани досить небезпечні та завзяті хижаки, а ще їх називають сучасними драконами, що вже само по собі примітно.
Тому досвід їзди на драконі зовсім не надихав. Особливо після того, як із-за кибиток вивернув ватажок, або як там називають того, хто йде попереду каравану? Він був такого розміру, що прив'язаний зверху перевернутий човен-амфібія виглядав панцирем, з якого цей представник фауни планети давно виріс.
- А човен нам навіщо в пустелі? - зашипіла на Берті, поки нас не покликали на посадку.
- Я прихопив кілька бурдюків з морською водою, - не моргнувши оком відповів він, і я вкотре захопилася його здатністю не втрачати деталі.
- Караван комодських драконів приходить у Порт Град раз на місяць. Нам дуже пощастило повертатися з ними в найвіддаленіший зіккурат.
— Значить, нам доведеться їхати в тих коробочках? – подала голос Есмеральда.
- Вони досить зручні, - спробував заспокоїти її корг, - і ще, дівчатка, в Порт Гранді, як міжнародному місті не вимагають дотримуватися обов'язку прикриття обличчя для незаміжніх дівчат. Я взяв на себе зухвалість купити вам дві легкі накидки. Якщо зупинятимемося по дорозі, вам необхідно виходити з кибиток тільки в них. Мені знову згадався сон з Ризиком, і, здається, я почервоніла. Мій стан відстежив наш супутник й взявся до виправдання.
- Просто жителі Драхмістану вважають, що незаміжню дівчину можуть зіврочити, або вона потрапить на очі пустинним джинам та вони спробують вкрасти її, як наложницю у свої підземні печери.
- Печери, джини? – закашлялася я, геть-чисто забуваючи Ризика.
— Це все казки, але ж місцеві!
- Ага, не відкривати, на всі боки не дивитися, вести себе скромно й цнотливо, - перерахівала я наші обов'язки.
Корг покивав й свиснув підсобному робітнику, який приставив драбинку до однієї з циліндричних, задрапірованих конструкцій. Першою до неї полізла Есмеральда.
Тут же у мене в голові зашепотіло голосом Фросилінди, що рекомендувала багаж брати з собою, вистачить коргу човна.
Я перейнялася й озвучила це зауваження.
Берті спробував нас відмовити. Але ми були непохитні, тому баул морської діви він подавав їй сам, і надто довго, демонстрував свою дупу нам з щуром.
- Не інакше прощається, - зітхнула вона єхидно.
- Швидше перевіряє, як влаштувалася кохана жінка, чи вистачає їй подушок, чи не тісно ногам, і чи вона задоволена на всі сто відсотків.
Через десять хвилин ми з щуром обживали власний притулок, віддалено схожий, навіть не знаю, на що. На кругле ліжко під балдахіном? З відкидним столиком, як у купе. Із закріпленими на бортах основи невеликих скриньках, у яких виявились запаси води та якийсь сніданок. Одна з скриньок була з охолоджуючим ефектом, друга – з підігріваючим.
Я зраділа, заварю чай, та подорож пройде у повному комфорті.

Берті, що притягнув мою скриню, довго радив, куди її краще поставити та як закріпити. Я перейнялася. Грунтовний чоловік, порадив, прокоментував і перевірив, щоб нас не дай Триєдина, цим елементом не пришибло, при переході на галоп. Він правда пропонував скриню помістити під дно кибитки. Виявилося, що там є багажне відділення. Щоправда, воно заповнене чимось іншим, порожніми ці королівські варани не бігають, але він пообіцяв домовитися. Я категорично відмовилась.
Тоді ж він показав на зразок рулонних штор, які можна було підняти і перемовлятися з Есмеральдою. Правда задоволення так собі, враховуючи те, що більшу частину видимого через москітну сітку, займала шкура варана, дикого забарвлення, що складалася з точок, концентричних кіл і темніших смужок.
Переконавшись, що я задоволена повністю, порекомендували пристебнутись, і нарешті залишив одну.
Збруя, яку довелося натягнути на плечі й застебнути під грудьми, мала бути подобою циркової страховки. Вона кріпилася десь під куполом кибитки і на мить я відчула себе маріонеткою.
Пару речень для обміну враженнями з Есмеральдою, питання про морську воду, на яке вона відповіла, що Берті потурбувався про Себастьяна. А потім ми повільно рушили маршрутом, і я видихнула.
Наш «дракон» чинно примостився слідом за ватажком, погонич варанів протрубив прощальний сигнал, і ми вирушили в подорож до Загубленого міста. Або до закритої Академії з дивною назвою «Пустельна квітка». Так й представлявся оазис, сукуленти, кактуси та верблюжі колючки.

«Учкудук, три колодязі!» - заспівала я на прощання місту, схожому на Стамбул, і відкинулася на подушки.
Десь з годину мірне похитування на боці варана повністю приспало почуття настороженості.
Я навіть заварила чайок, із червоними пелюстками, схожими на гібіскус. І такими ж кисленькими. Передчуваючи зустріч із залишками казок із книги Себастьяна, збила подушки, влаштовуючи подобу гнізда, але тут ми як побігли!
Перехід, точніше прискорення був настільки несподіваним, що мене втиснуло в гору подушок, а потім сіпнуло ближче до боку ящера. Відчуття швидкості, з неймовірною амплітудою, відмінною від іноходи, захопило. А потім десь попереду пролунало «Ора», і ми помчали, злітаючи на бархани, ніби наші варани вийшли на полювання і збираються загнати когось разів у десять більше за себе.
Радувало те, що склянку з чаєм, ніби хтось примагнітив до столу, й щоб випити чай, мені довелося з зусиллям віддирати її від стільниці. До всього звикаєш, і згодом я почала вивчати казки місць, в які ми прямували.
Перша казка називалася «Піщані діви та Саміяк». В казці йшлося про проклятого, який чимось розгнівав богиню, і вона наслала на нього потворність та веліла вирощувати кактуси доти, доки не знайдеться діва, здатна розглянути за страшною зовнішністю людину. Чоловіка.
- Прямо «Червоненька квіточка» - одна в одну, - коментувала я щуру це чтиво й саме в цей момент зрозуміла, що розмова з Фросіліндою визріла, й варто було б з'ясувати, що вона знає про мене, і яким чином це знання слід замкнути в субтильному тілі.