Частина 28

Пошапарювати в бібліотеці нам не дали. Фросилінда просиділа кілька годин у засідці навпроти вікна, за яким перед Вітором звітував бібліотекар. Найцікавіші тези вона озвучила спочатку мені, на обіді – ментально, а потім увечері Себастьяну та Есмеральді вголос.
По всьому виходило, що чекає на нас дорога далека та небезпечна. Тому що від пустелі нам відвертітися не вдалося, адже як виявилося, не дарма найкращими майстрами по склу з давен були майстри з Драхмістану.
А відбиток на циліндрах, знайдений у лабораторії Тракена, був тавром славного роду магічних склодувів Арзамаскі, що триста років тому згинули в Загубленому місті в найжорстокішій пустелі Драхмістану.
Чи то Фросилінда цілеспрямовано лякала краба з Есмеральдою, чи справді, місцевість, куди ми мали вирушити на розкопки, була до чортиків небезпечною, але в мене самої від її розповідей піт по спині котився, не гірше, ніж уві сні з участю Головнокомандувача.
Прибила вона нас зверху інформацією, що Вітор не признається нам, не видасть такої кричущої інформації про небезпечну подорож. Дві дівчини, у його розумінні, не можуть подорожувати одні в такі місцини. А не дай Триєдина, щось станеться! Та нам до Драхмістану ще доплисти треба, а кораблі в ті краї плавають лише сезоном. І залишилося до його закінчення, зовсім нічого.
- Запруть нас у цьому сонному царстві, Есмеральдо, - підсумувала я розповідь щура. - Обкатає тебе Бартолом'ю, а мені теж підсовуватимуть молодців, може, на якусь наживку й клюну. Все заради нашої безпеки!
- Нізащо! - тупнула ніжкою морська діва, - не залишимося ми тут, та й Берті заберемо з собою! Справді, чого це нам без надійного чоловіка мандрувати!
У мене від подиву рот сам собою відкрився, - дякую цьому будинку, підемо до іншого? Хороша пропозиція, Есмі, але чи погодиться на неї Берті?
- А ми в нього зараз самі спитаємо! - й свиснула пронизливо та задиркувато.
- Щоб тебе, - посмикала я пальцем у вусі, - оглушила зовсім! Коли тільки-но навчилася?
З боку сходів на другий поверх пролунали тихі кроки, йі навіть Фрося витріщилася на гостя з часткою поваги.
- Берті, - розпливлася у усмішці дівчина, - ти ж мене не залишиш одну?
«Як професійно вона з нього мотузки в'є» - захопилася я, а щур підтакнув, - не інакше в неї це спадкове, солодко співає, жорстко спати.
Я задумалася над зауваженням щура, намагаючись зрозуміти, що вона мала на увазі. Невже те, що Есмеральда скористається Берті й покине? Навіть шкода стало на секунду чоловіка, який зірветься за вітряною красунею не зрозумій куди, ми його втравимо в авантюру, а потім залишить його наша морська діва десь у глушині, так би мовити – функцію виконав, на вихід.
А потім я знову побачила той зелений вогонь, що танцював в очах Берті, та з якоюсь ясністю зрозуміла, що не інакше, як кохання з першого погляду послужило каталізатором до відновлення пам'яті роду ковальчуків. І зараз у цього хлопця в голові котелок варить таку кашу, що навіть наша менталістка не вчула його за перешкодами з думок та шумом, який вони створювали.
"Це ж нам два в одному дісталося" - ахнула я, від усвідомлення удачі.
"Як два в одному?" - не повірив пацюк.

«Берті – спадкоємець тих, хто робив металеві деталі пристрою Судного дня, отже, з часом він зможе згадати все. І плюс я не відмовилася б від такого супроводжуючого».
«І він точно знає, де корги човен приховали, і допоможе без проблем його поцупити!» - погодився щур.
Я кивнула, й розтягла губи на посмішку. Потрібно було допомогти Есмеральді в переконанні потрібного об'єкта. Так би мовити, у цій справі всі засоби гарні, а заборонені прийоми лише вітаються.
- Есмі, а можна я з Бартолом'ю попліткую? - підійшовши ближче до парочки, чарівно посміхнулася, - у мене є кілька аргументів, які схилять шальки терезів в наш бік.
Я точно знала, що чоловік не відпустить Есмеральду одну, але в той же час він поки вагався, бо був згоден з Вітором. Загублене місто в пісках Драхмістану – це не те місце, де будуть раді морській діві. Не в бочках же їх із Себастьяном везти.

Вирішивши відкласти вирішення цього питання на часи пізніші, відступила на крок від чоловіка та почала ділитися з ним таємницями мадридського двору, тобто спорідненими зв'язками Есмеральди та планами на неї Морського принца та «дорогих» тітоньок.
Ах, як мені подобався вогонь, що танцював у його очах. Сама така, якщо я щось вирішила, то кров із носа, але доб'юся, нехай дрібними кроками, статечно та поступово . А ось зеленець у полум'ї Берті явно вказував на щось інше. Але що саме зрозуміти не встигла.
- Так, - сказав він, - більш ніж зрозуміло. Щоб збити зі сліду, слід сховати в самому не підходящому місці.
Розвернувшись, він повернувся до своєї занози й повідомив, що йде з нами. Але на підготовку потрібна доба. І виторгував у нас обіцянку, на землях коргів слухатися його бездоганно.
- Клянуся, - підняла я стиснутий перед грудьми кулак і стукнула ним у грудну клітку.
Чи то Хранитель прийняв мою клятву, чи моя магія відгукнулася на порив, але мене огорнуло ледве видиме блакитне світло, і тут же розтануло.
А потім решта теж промовила ту ж клятву, і тільки після цього Берті розповів про систему тунелів, яка проходить під пагорбами цього місця. І завдяки знанню всієї мережі ми зможемо вибратися до моря в тому місці, де нас ніхто не побачить.
На морді щура було написано поблажливість, але я ментально пригрозила їй, попросивши не псувати чоловікові всю малину. Нехай вважає, що веде нас, а ми вдаватимемо з себе теляток, що біжать за корівкою.
«До самого синього моря?» - хмикнув щур.
«Може навіть трохи довше, нам не завадило б сісти пасажирами на потрібний корабель, бо наша амфібія навряд чи подолає весь шлях до Драхмістану».«Згодна!» - закивав щур головою, і її кивки якнайкраще співпали із закінченням інструктажа корга.
- Поводимося ніби нічого не трапилося, - повторила Есмеральда, і зашарівшись подякувала чоловікові.
- Нема за що, поки що. Тихої ночі вам, дівчата!
І після того, як він нас покинув, ми взялися за сортування багажу, бо Фрося розчулилася на совість, і всі ці мішечки з НЗ слід було розосередити. У моїй скрині, в баулі краба, а може, потрібно пошити ще одну торбинку? Тут же постало питання про одяг, і я зрозуміла, що потрібно шити штани, але часу майже не було, та й тканини, що підходить у скрині, не знайшлося.
Поки ми журилися, краб несподівано запропонував запозичити полотняні штани рибалок. Два рази на тиждень вони вирушали на рибний промисел, щоб поповнити запаси риби, а в решту часу їхня амуніція залишалася складеною в стопки, разом із чоботями, сорочками і навіть плащами. Мабуть на промисел ці хлопці виходять строго за розкладом, а все що крім графіка, то на фіг, на фіг, на фіг.
Ближче до ранку він притяг спочатку одні штани, а трохи пізніше й другі. Незважаючи на те, що корги були коротунами, але по ширині ці штанці були такі, що Есмеральда, наприклад, могла поміститися в одну штанину. Довелося пороти й кроїти симпатичні кюлоти. Тільки не ті, що носили з панчохами та черевиками з пряжками аристократи, а більш осучаснений жіночий варіант. Якщо не скакати конем, то ніхто не здогадається, що це не спідниця. Найшикарнішим виявилося те, що чи то охоронець цього острова нас вподобав, чи мій магічний дар визрів, але варто було наметати виріб по бокових швах, як воно на очах смикнулися й спаялися джинсовими швами. Залишилося тільки вивернути з вивороту.
Я вирішила пожертвувати морській діві одну зі своїх сорочок, а потім ми поповнимо свій гардероб на зміну.
День промчав непомітно. Підчищаючи хвости, прощалася із золотошвейками до завтра, притримуючи в голові прощання на більш тривалий час. Може ще колись доведеться побачити це місце, але краще не загадувати.
У густих сутінках, майже вночі, двері в нашу хатинку рипнули, й завмерлий на порозі Берті окинув нашу чекаючу компанію пильним поглядом.
— Це добре, що ви в штанах, — оцінив він наше екіпірування, — сядемо на доріжку?
- Присядемо, - видихнула я, відзначаючи, що життя складна штука, а світи набагато ближчі між собою, ніж здавалося спочатку.