Частина 25

Минув вже цілий тиждень з моменту ритуалу.
Я освоювала хитрощі вишивки сріблом та златом, розкриваючи власны секрети. Розповідала про лекала, показувала види швів, не відомих цьому світу. Нам, до речі, виділили повсякденні сукні, в яких ходили жінки Сон Каменя. М'яких відтінків, що дозволяли губитися на тлі мохових дахів, галявин, зелені, що коливалася, пыд подихом вітра.
Все у цьому світі було розміреним, спокійним, умиротвореним, але одночасно насиченим відчутною енергією землі.
Гул не тільки посилився, він зник із звукового діапазону, та оселився всередині, пробуджуючи невластиві бажання.
Есмеральда садила квіти, допомагала збирати овочі, фрукти, ділилася таїнствами краплинного поливу. На землях коргів городи поливались за допомогою невеликих іригаційних каналів, а морська діва з якимось нестримним захопленням розповідала про іншу можливість, більш економну.
Кілька разів я бачила її у компанії Берті. Бартолом'ю не насідав поки що, позначав власну присутність, але судячи з того, що це було не часто, роботи у цього чоловіка було достатньо, щоб не шастати без діла.
Обіцяні Вітором розкопки у бібліотеці довелося відкласти. Охоронець цього місця відбув за якимось черговим раритетом й мав повернутися через пару тижнів. Тому ми всі чекали.
Вечорами я читала книги, вкрадені Себастьяном, почавши, як не дивно з казок.
Так й уявляла, як тітки Есмеральди, склавши опис вкраденого, ламають голову над тим, куди могла втекти племінниця. А головне із ким?
Судячи з книг, з алхіміком, через підводні печери до тридесятої держави.
Далечінь несусвітна, як виявилося. Будь на цій планеті Антарктида, то ця держава однозначно могла бути там. І якщо зараз, як сказав краб, воно практично нічим не відрізняється від інших, в області клімату, то давним-давно вона нагадувало чертоги Зимового короля.
Казка про Снігову Королеву в цьому світі набула зовсім іншого значення, під цю історію я кілька днів засинала, спостерігаючи уві сні крізь хуртовину обрису Снігового замку. Було у цих казках щось схоже на наші. Але в дечому вони все ж таки відрізнялися. Магія порушувала всі мої здогади, не завжди я могла правильно визначити, що той чи інший персонаж зробить. Ось, здавалося б, на відборі Зимовий принц зобов'язаний вибрати найдобрішу й найгарячішу серцем наречену для того, щоб вона своїми здібностями врівноважувала крижану магію. А ось і ні, дівчата змагалися в тому, хто швидше та якісніше заморозить. Так й хотілося назвати героїв цієї казки відморозками та плюнути на сумну історію.
Але несподівано навіть для самої себе я знайшла дуже цікаву згадку. Про те, що все ж таки був принц, який хотів все змінити і пообіцяв нагороду тому, хто позбавить їх королівство від цілорічної зими.
«І щоб хоча б три місяці на рік була весна, літо та осінь».
Так й підмивало порівняти з тундрою, а підданих короля назвати оленями, бо вони будували чудові підступи, щоб у нього нічого не вийшло. А от якщо припустити, що птах на залишку креслення не просто так синій? Правда, на крижану сову вона не була схожа, ну а раптом? Може принцу так набрид цей холод, що він вирішив кров з носа обдарувати населення на честь вступу на престол?
«Ось я тут намалював свою мрію, розрахував усе, порівняв, хто береться втілити? Обіцяю пів королівства та сестрицю за дружину!»

Я завжди знала, що у мене з фантазією все в повному ажурі. Але щоб казки вночі снилися, та ще й не канонічні, так би мовити, бо в книзі краба нічого такого не було. І так мені цікаво стало, чи правда те, що я собі уві сні нафантазувала, що наприкінці тижня я набралася нахабства й вирішила запитати у компетентної особи.
Чомусь уві сні такою особою виявився Ризик! А враховуючи, що напередодні я займалася описом збудливих засобів, вишиваючи їхні емблеми на кишенях патронташа, то сон вийшов нівроку спекотним та збудливим.
На цей раз Головнокомандувач спав у кімнаті. Ліжко було добротним, з балдахіном, правда не інакше, як до Ризика в цій кімнаті жив некромант, враховуючи готичну обстановку. Сподіваюся, що вампірів шамани не вивели, тому що ці персонажі теж віддають перевагу подібній обстановці.
На столику в кутку м'яко світила лампа в формі кулі, злегка розганяючи пітьму, й кидаючи відблиски на рештки вечері, на напівпорожню пляшку з-під вина, та кітель, скинутий на спинку добротного крісла.
«Ріднесенький!» - так й захотілося кинутися до одягу й погладити, як улюблене звірятко. Всередині хлюпнуло жаром, все одно що кітель мене впізнав й завиляв хвостом.
На секунду здалося, що плащ сіпнувся, або це все ж лампа мигнула, бо вирізблиний на поверхні геометричний візерунок, дуже цікаво розкидував тіні навкруги. Але тут же у мене волоски на шиї заворушилися, від пильного погляду.
Одягнена я була уві сні у туніку, на кшталт пляжної, з сітки, розшитої перлами. Просто напередодні я своє творіння майстриням сонкам'янкам показувала. Ну, спідня білизна Есмеральди. Так би мовити, навіяло. Може саме тому й була на мені сітка, довжиною трохи нижче нижніх дев'яносто, на верхніх майже дев'яноста, були дві піали з золоченими обідками з колекції, що зметелив Себастьян, з приклеєними до дна підвісками з золотавіх ниток. Паранджа, кастаньєти та браслети на щиколотках довершували мою бурхливо поціловану фантазією постать.
З ліжка спантеличено крекнули, й хрипким зі сну голосом спитали, - ти хто?
- Принцеса Снігового королівства, - брякнула те, що найбільше турбувало напередодні, вклонилася й заскакала перед завмерлим Головнокомандувачем, клацаючи кастаньєтами та розмахуючи підвісками на верхніх вісімдесяти п'яти.
Мій, точніше вже не мій кітель все ж таки не влежав спокійно, злетів й почав літати навколо мене, всіляко демонструючи пару в танці.
— Це що, в Сніговому королівстві нині зовсім клімат збожеволів? - Ризик явно був вражений, але розум не втратив, - ви що, - крякнув він знову, - тепер усе там у такому вигляді вулицями розгулюєте?
Я, несподівано зрозуміла, що сходжу на сім потів, причому не зовсім зрозуміло, чи то від танцю, чи то від підвищення температури навколишнього простору, тому все більше почувалася мокрою мишею.
«Горіла сосна, палала» - билося в крові, а кастан'єти гнали в кров вогонь.