Частина 22

Човен, у якому сиділи мої несподівані попутники, м'яко ковзав практично по дзеркальній гладі убік Сон Камня.
Це, звичайно, не електромотор, й не бензиновий двигун ніс його вперед, але виявилося, що в цьому світі теж є механізми, що крутять та штовхають. Я намагалася розглянути те, що ховалося у темній воді, бо пояснення краба про лопасті, що штовхають наш човен, більше заплутали, ніж пояснили їхню безшумну роботу. А ще та перепона, яка накрила нас зверху, поки ми не винирнули на поверхню моря через товщу води!
Я продовжувала здригатися й ловити подумки мурах по вьому тілу, не від нічної прохолоди і невідчутного бризу, а від спогадів.
У лабораторію, в яку привів нас Себастьян, ми входили з побоюванням. Все ж таки досить велика печера погано висвітлювалася слабким відблиском освітлювальної палички, а магічні світильники, або що там у них було передбачено для освітлення за минулі триста років, повністю виснажилися.
Краб забрався на нагромадження ящиків біля входу й довго шебуршився, вишукуючи лише одному йому зрозуміле. Ми ж вдивлялися в ніби живу темряву, що м'яко опадає в коло світла, плюється порошинками й закручується турбулентними потоками.
Краб знайшов у купі кілька світильників, віддалено схожих на гасові лампи. Й тільки після цього пітьма неохоче відступила до високої стелі і поховалась у щілинах та кутах.
Що б тут не було, зрозуміти з решток зруйнованого обладнання, що саме було складно. Точніше я з великими побоюваннями мгла припустити, хто міг перемолоти все обладнання в тріску, й розкидати по підлозі залишки одягу. То там, то тут він лежав підозріло акуратними купками, й тільки репліка Себастьяна, що найближча до нас купка, це, мабуть, залишки його старшого двоюрідного брата, неприємно здивувала, чи скоріше вразила. Його прохання не ворушити минуле, продерло морозом по хребту, а Фросилінда прошипіла, що якби не цей чванливий гусак, то вони ніколи не опинилися б у цьому кодлі.
Але найбільшим сюрпризом виявилася постать, що стояла спиною до нас, у найдальшому кутку, на піднесенні. У перший момент здалося, що там хтось живий, бо плащ коливався від ледве помітного протягу. Голову людини вінчала досить масивна біретта (традиційний головний убір священиків латинського обряду, що є чотирикутною шапкою з трьома або чотирма гребенями нагорі, увінчаними помпоном посередині).
- Тракен, - майже зашипів краб й рвонув у той бік.
Я не відчувала в собі достатньо героїзму, щоб зустрітися віч-на-віч з незрозуміло стародавнім чудовиськом, яке уявило себе рівніше богам. Як правило, такі люди ні в грош не ставлять оточуючих, і тим самим не відчувають мук совісті у використанні останніх у власних цілях.
Але виявилося, що власник заводів, газет, пароплавів – мертвий. Ні, він стояв, не добігши до відкритої кам'яної плити, з якої просочувався слабкий протяг зовсім трохи. Але це навіть був не скелет. Я такого у житті не бачила. У світлі ламп його тіло, доступне нашим поглядам, виглядало як частково кусковане. Я не змогла підібрати відповідного слова, враховуючи, що фігура була частково присутня, але й частково відсутня, у найнесподіваніших місцях й під різними кутами. А головне він був не кам'яним, а ніби заформаліненим. Так і згадувалися експонати знаменитої виставки Body Worlds.
Тільки у організаторів тієї виставки однозначно було меньше можливостей ніж у богів цього світу.Тому що побачена нами скульптура справила незабутнє враження.
Навіть лише голова, представлена ​​у вигляді тривимірного частково зруйнованого пазла, змусила заплющити очі, відвернутися та довго дихати, намагаючись вирівняти тиск та приборкати внутрішню какофонію.
Виявилося, що Себастьян прагнув сюди не лише задля того, щоб переконатися – таємниці управління стихіями зруйновані та поховані назавжди. І хоч й не вдавалося сюди проникнути, скільки він не намагався сам, але повернення Фросилінди підштовхнуло краба на останню спробу.
Ми слухали, як він виливає душу, намагаючись пояснити та виправдатися перед щуром.
Про те, що всього чого він досяг свого часу власною працею та прагненнями до знань, було недостатньо, щоб посвататися до коханої.

Пацюк фиркав, але хоча б тільки в моїй голові, залишаючись мовчазним під час цього спічу.
Тому коли він дізнався від двоюрідного брата, що послідовникам Тракена потрібні нові адепти, і за їхню участь буде дуже щедра оплата, погодився не думаючи - продовжував свою розповідь краб.

У його функції входило спостереження та передача з верхньої точки поверхні даних у цей вузол управління. Людина була потрібна на той випадок, коли навігаційні артефакти почнуть збоїти, при пікових навантаженнях магічного та штормового впливу. Тоді він і запропонував участь і Фросилінди. Дівчина, що має сильний ментальний дар, могла утримувати заданий напрямок. На великій землі повинен був бути хтось, на кого зможе налаштуватися її здатність, і тоді зусилля не розсіються через інші фактори.
Тракен похвалив Себастьяна за гострий розум й навіть пообіцяв премію, коли експеримент завершиться. Адже це подавалося під соусом творення. Тракен надихав послідовників новими територіями, що піднімуться з дна морського, і кожен отримає приємний наділ землі у вічне користування.
- Ти обдурив мене, - в одну з пауз в оповіданні, Фрося не витримала, - ти пообіцяв можливість участі в цілком нереальному досвіді. І те, що відстань, яку я зможу подолати силою думки, буде занесена до диплома про закінчення Академії. А про відчинені двері! Й про можливості! Я ж тобі повірила!
- Ти вдало скористалася можливістю, що підвернулася, - трохи прохолодно відбрив її краб.
Мабуть, якесь з'ясування стосунків у них все ж таки сталося під час операції із замітання слідів. І тільки тепер я зрозуміла, що не все так однозначно у цій історії, та й не факт, що у всьому винен лише Себастьян. Такі багаті дамочки, як Фросилінда, явно не звертають увагу на дрібномаєтних дворян без перспектив. Але із задоволенням тримають у межах своєї значущої фігури, як помічника, пажа, закоханого у свою королеву, тощо.
- Фросенько, - зарубала на корені я лайку, що починалася, - а як близько ти знала двоюрідного брата Себастьяна?
Мені здалося? Чи все ж таки вона подавилася істерикою? Й роздратування, що точно долетіло до мене, не можна було назвати безневинним. Чи невинним все ж таки?
- Та що я, та як ви смієте! Він був випускником, коли я поступила! Підтверди Себастьян!
"Ага!" - у мене в голові закружляли думки про те, що дівчина у нас виявляється була не зовсім вже й невинною. Напевно, закохалася в цього, - у мене навіть бажання з'явилося ткнути його одяг носком туфлі. І дізнавшись про кровні зв'язки притримувала Себастьяна поруч, роздаючи іноді референції. Може тому її на щура перетворили?
- Так, - погодився краб, швидше за все обурений моїми інсинуаціями, - випускники зазвичай не звертали уваги на першокурсників.
Але тут же він завмер й подивився на щура.
- А чого ж ти завжди розпитувала мене про те, як у нього справи після закінчення Академії?
- Винятково, як вдалий досвід для влаштування в житті! - заверещала вона.
- Да ти що! Не роби з мене дурня, це тоді я був засліплений!
- Але ж ти мені теж подобався! – кинула Себастьяну останній аргумент хитра бестія, як цукрову кісточку псові.
– Теж? – заревів краб.