Частина 21

Ух, як я боялася. Можна сказати, що вперше мені з такою дивовижною впевненістю не хотілося лізти в цей лабіринт. Ось сіла б тут, на майданчику й просиділа б, весь час, поки вони шукатимуть пригоди на п'яті точки. Навіть згодна речі покараулити.
Але краб виявився дуже переконливим, коли почав перераховувати, що зі мною може статися без чоловічого нагляду. На смертельному холоді, що заморожує, то я поникла, й кивнула, - якщо вже помирати, то в компанії.
Палички, вручені крабом Есмеральді та Вітору виявилися хімічними світильниками. Світло, яке розливало паличка дівчинки, було схоже на фіолетово-червоне, яке включають для тропічних рослин взимку. Віторові він сказав переламати світильник лише тоді, коли попередній згасне.
За колонами по спині побігли мурашки, розміром із велику мишу. Ноги тремтіли, й якби не моя скриня, на яку можна було спертися, то я вже давно осіла б посередині досить широкого коридору.
Стеля губилася в темряві, й звідти, здавалося, вирячилося зло, розмірковуючи, чи варто нападати відразу, чи все ж таки дати нам зайти глибше.
- Перший поворот ліворуч, - бубонів краб, - шість кроків уздовж правої стіни, крок убік й три вперед.
Він застрибав на вирахованому місці, а ми, натовпом, що скупчився перед поворотом, дивилися на його стрибки.
Першою не витримала Фросилінда, - а чи не здається тобі, що твої кроки дуже відрізняються від людських?
- Точно! - тільки зараз до краба дійшло, що він не там, де розраховував бути.
Ми всі притихли, не випромінюючи бажання бути піддослідним кроликом. Та й у світлі "звичайності" людини, мабуть, одна я могла підійти на цю роль. Корги були коротконогими, а морська діва, зі своєю ходою, могла швидше заважати, ніж допомагати.
Вибір був очевидним, тому я, зітхнувши, рушила в лівий поворот. Зупинилася поруч із Есмеральдою, що висвітлювала нам шлях.
- Як там? Шість кроків по правій стіні?
- Так. Так! – засеменів у наш бік краб.
- Кроки повинні бути розгонистими, - пояснив щур, причому зробив це ментально.
Розуміючи, що з скринею сильно не покрочиш, відпустила ручку й рушила вздовж стіни.
– Далі! - крикнула, коли кроки закінчилися.
- Крок убік й три вперед! – відрапортував Себастьян, й тут коридором промайнуло заморожуюче кров виття.
Я підстрибнула, та навіть не зробила крок, а стрибнула вліво. На точці Х я опинилася за секунду.
– Далі! - завищала, відчуваючи, як Фрося розповсюджує навколо себе хвилі паніки, і якоїсь чорної зневіри.
- Все! - ахнув краб ззаду, й акомпанементом йому завило ближче, а волосся у мене на голові стало дибки.
- Фросе! - гаркнула я, хоча вийшло верескливо та невпевнено.

- Стрибай, - вийшов щур із само релаксації, - не сильно вгору, як стрибунець.
Ну я й стрибнула. Пролунав скрегіт, й частина підлоги переді мною опустилася, перетворюючись на щаблі.
- Скриня моя! – скрикнула, поки до мене бігли всі інші.
У дивний підвал ми перейшли настільки швидко, наскільки це було можливо. Але все ж таки, коли вхід закривався, через щілину, що залишилася, раптом обсипався чорний іній, осідаючи на двох верхніх сходинках. Й повільно потягся в наш бік, розростаючись, як мох.
- Вогонь, потрібен вогонь, - Фросілінда пожвавішала, перехопивши командування на себе.
- Кресало підійде? – Вітор вивудив зі свого саквояжу невелику запальничку.
А ось випалювати паразита, що ув'язався за нами, зголосився Себастьян. Вхопив догораючу паличку з намотаним шматком тканини й кинувся в бік моху, що розростався.
Вищало звідти так, що довелося затикати пальцями вуха, а ще над нашими головами біснувалося щось масивне й до біса зле. Підвиваючи та переходячи в ультразвук.
Навіть знати не хочу, що це там, й нехай ріжуть мене, але назад цією дорогою я нізащо не піду.
В мені росла впевненість, що чатувати нас у цього виходу будуть дуже довго.
«Божевільні вчені, генетично модифіковані монстри, ніде від них не сховатися, не втекти!» - думала я, слідуючи за крабом, що вів нас по прямому, вузькому коридору.
«Завоювання світу, доказ своєї значущості, прагнення бути першим й вразити всіх своїми досягненнями!» - так само, ментально журився щур.
«Так, а як вони цими першостями та розмірами стурбовані» - мимоволі підтакнула.

«Козли!» - експресивно підсумувала Фросилінда, а я закашлялася від несподіванки.
– Прийшли! - повідомив краб й ми втупилися в перепону, на кшталт металевих дверей на підводному човні. Тих самих, що відкрити можна лише покрутивши коліщатко. Яке обов'язково, якась сволота заблокує з протилежного боку ломиком.
Відчиняти ці двері взявся корг, кілька разів смикнув, навалившись усім тілом, розраховуючи зірвати заіржавілий або задубілий механізм, а потім відійшов від дверей й велів нам відвернутися та не підглядати.
Найцікавішим у нашій компанії виявився щур. Тому що, коли ми всі, включаючи краба, розглядали коридор, звідки прийшли, вона витріщалася на корга, крізь вигризену в сумці дірку.
Й ділилася побаченим зі мною у режимі онлайн.
У міру позбавлення Вітора одягу, неочікуваний стриптиз у компанії щура, після обміну думками про чоловіків, був дещо несподіваним. А коли я ще й розглянула короткий хвостик на волохатій дупі з кривими волохатими ніжками, то навіть те, що я заплющила очі, в надії це розбачити, нічим не допомогло.
Корг підійшов до дверей, притулився до них, й ніби провалився, як крізь олію. Я ледве втримала в собі здивований схлип.
Фросилінда задумливо підсумувала: «Сама в шоці, скажи! Ніколи про таке не чула!"
А я подумала, що ось яким чином цей народ знаходить поклади срібла та злата! Як наші гноми, ходить під землею у пошуках жили, а потім витягує коштовності на поверхню. Й по барабану їм, у якій породі це приховано. Якщо він крізь метал пройшов, не замислюючись. "Практично найкращій партнер для пограбунку банку" - промайнула остання думка.

Двері ззаду заскрипіли, а я шикнула на щура, - тому що вигляд коргу спереду, я особисто бачити не хотіла. Довелося смикнути її за хвіст. Нехай ображається, але не варто знати те, про що потім шкодуватимеш.