Частина 20

З моменту повернення голосу щур підбадьорився, якщо можна так сказати. Краба вона старанно ігнорувала, притому це виглядало настільки смішно, що моментами мене підмивало цих двох потролити.
З іншого боку, зупиняло передчуття, що з ними все не так просто. Яка така Богиня, і за які гріхи перетворила людей, на хвилиночку, освічених, явно не простолюдинів, у пацюка та краба. Залишивши усвідомлення й змусивши тягнути це тваринне існування, при цьому відмовивши їм у помутнінні розуму. Прямо - їжте, не обляпайтеся!
Я пересмикнула плечима, як тільки уявила себе на їхньому місці. Жах жахливий! Тут із чужим тілом не завжди справляєшся. Прийдешня думка про підселенство, не злякала, як могла б. Напевно, розум уже десь у глибині знав, що не сон — це зовсім, й скільки не вмовляй себе, результат не зміниться.
Ми повільно йшли вузьким карнизом, виявленим у найдальшому кутку печери, за пристойного розміру валуном. Карниз тягнувся вздовж прірви, у якої, на мою думку, не було дна. З іншого боку цієї ущелини падав водоспад, створюючи постійний гул, від якого вставали дибки волоски на потилиці.
Вся стіна, до якої ми притискалися, намагаючись не дивитися вниз, була усіяна гніздами слабо люмінесцентного моху чи лишайника.
Ззаду тихо перемовлялися Грундмольгольфи, Лана розповідала чоловікові, що сталося з моменту нашого відходу з корабля. Попереду, Есмеральда нехотя сварилася з крабом. Так й хотілося сказати, що вони вели великосвітські пікірування.Тому що надто це було схоже на цей вид дозвілля, що ще раз переконувало мене у зроблених висновках. Ох, не простий це краб, зовсім не простий.
Значить, варто з'ясувати все йі про Богиню, й про те, за що їх так. Ну й мене, мене теж! У цьому дивному місці мене нарешті спіткало усвідомлення, що моє справжнє тлінне тіло лежить зараз десь без душі, або взагалі, поховано, як несподівано усопше. Я шмигнула носом, від жалю та несправедливості, які відчула в цей момент до себе справжньої, тої, котру принесло в цей світ. Запитати б за що! Я особисто за собою жодних гріхів не відчувала. Глобальних, так би мовити, щоби покарали таким чином.
За цими роздумами, навіть не помітила, як дійшла на майданчик, що приліпився над ущелиною. Останні метри до неї довелося долати через пристойних розмірів обвал. Страшно було до гикавки. Я собі відразу в голові намалювала найгірший варіант, що бруківка обвалюються під вагою мого тіла і з гулким звуком обрушується у дірку до центру планети.
Але все обійшлося. Й думки про попадання, як корова язиком злизала, чи це страх так з моєї голови їх вимів? Але зарубку про розмову з Богинею я собі намалювала.
З цього боку було темно. Залишки святкової ілюмінації з боку карнизу долітали й сюди, але все говорило, що це останні крихти зі святкового столу. Майданчик був напередодні, мало не сказала пекла, тому що масивні колони, що огороджують вхід у чорнильну пітьму, увінчані кам'яною аркою з витесаними на ній морськими зубастими чудовиськами, погано помітними з підлоги, але від цього не менш страшними, нависали над майданчиком у своїй страхітливій величі. .
Якось вся ця авантюра враз перестала бути збудливою. Судячи з виразу, написаному на обличчях коргів, вони були точно такої ж думки.

- А іншого виходу звідси нема? - несміливо запитала Лана, притискаючись тісно до свого чоловіка, і додала вже тихіше, - а то там темно!
Краб бадьоро потягнув за змійку на своєму баулі й засунув у нього клешню та активно в ньому чимось загримів.
- Себастьяне, ти що, вкрав сімейне срібло? - Есмеральда явно була знайома зі звуками, що долинали з торби з приданим.
- Чому вкрав? Забрав твою частку, - пробурчав той й витяг з сумки клешню, з затиснутою в ній короткою та товстою паличкою.
Простягнувши її своїй господині, яка безмовно хапала розкритим ротом повітря, почав ритися в добрі знову. Таку саму паличку вручив й коргу.
— Отже, — почав він свій інструктаж, — лабіринт Тракена збудовано понад триста років тому.
- Триста тридцять, якщо бути точним, - хитро перебила його Фроська.
Себастьян нервово клацнув клешнями, але нічого не сказав.
- Спочатку його використовували як випускний іспит для воїнів-бойовиків. Надалі частина території, що примикає до цього лабіринту, була використана для таємних лабораторій.
Й так він сказав «лабораторій», що в мене несподівано зуби звело, ніби я пів лимона секунду тому зжувала.
- Так це Тракен таким чином від цікавих захищався! - не змовчав щур, - і додатково ускладнив, нашпигувавши пастками вищого порядку!
— Це ти так нагнітаєш? - не втримала язик за губами.
— Це я ділюся, а то з Себастьяна буде замовчати той факт, чому цей вхід виглядає настільки занедбаним.А від духів вам - простим смертним, як від родичів Есмеральди не втекти!
- Навіщо лякаєш, - обурився краб, - я знаю таємний прохід! Та й ти, не раз туди по ньому ходила!
- Туди, та не туди! - обурилася Фрося, - ти що ж, думаєш, що все лишилося як раніше?
- Так, - краб підстрибнув на місці й зачастив, - після експерименту жодна жива душа сюди потрапити не змогла б. Острови приховали від людей. Значить й таємний прохід стоїть не зворушеним. Ми маємо потрапити до лабораторії Тракена. Саме там Богиня наклала своє прокляття, а значить й дізнатися в чому полягає умова, що скасовує все, можна тільки в тому місці.
- Та дурень ти, Себастьяне! Все мрієш воскресити свого господаря? У тілі краба ти бодай живий! Ще пощастило, що ми з тобою були на вершині гори, коли гнівом Богині цей експеримент приклало. Багатьох ти ще зустрічав, хай й перетворених на тварин? Як пити дати – всіх на камінь перетворила!
Перед моїм внутрішнім поглядом промайнула земна легенда про Медузу Горгону, аж надто ця історія була схожа. Може, це вона й є? Не вбив її Персей, змилася вона в цей світ, так би мовити, врятували нерозумну смертну її обожнювані сестри.
Зміїволосі чудовиська, дочки морського божества Форкіса та його сестри Кето:
Евріала - "далеко стрибає", Сфено (або Сфейно, Стено, Стейно - "могуча"),
Меду́за — «володарка», «стражниця» — найвідоміша з них й єдина смертна з трьох жахливих сестер.