Частина 17

"Чи вважати те, що зі мною відбувається, - вивертом моєї свідомості, або все ж реальністю, в яку мене затягло якимось дивним чином?"
Якоїсь миті, я з кристальною ясністю зрозуміла, що «говорить» щур, з явними зачатками виховання, що явно не вкладається в уявлення сну, що затягнувся настільки значуще. Я прокинулася б вже. Ще не стадії відходу з галеону. Або ще раніше. Коли вона гніздилась у мене на грудях й палала яскраво-червоним поглядом.
Чим далі в ліс, тим зрозуміліше ставало - життя звичайної швачки, технологічний світ двадцять першого століття, а головне моє тіло, залишилося десь дуже далеко.
За що мені такий подарунок, я не могла зрозуміти. Як й те, що взагалі таке провернути міг лише хтось значно сильніший, ніж звичайні маги цього світу. За розповідями тієї ж Лани, справді сильних магів в історії світу налічувалося не так вже й багато. Одним із них був маг, який зупинив потоп.
Так, так, майже біблійний. Жінка розповіла цю історію одного дня на «Зірці морів».
Могла бути гарна легенда, якби це не було правдою. Ось тоді я вперше почула, що дивна крихітна держава Оканом, яка розміром суперничає з Монако з мого світу, справді князівство. Й саме туди пішли свого часу її родичі, у тому числі й за відповідними глибинами та температурами для вирощування перлів. Маг, до речі, все ж таки вигорів до людини. Тобто жодної краплі магії в ньому не залишилося. Пощастило ще княжому роду, що в нього був син, а дружина була вагітна ще й донькою.
В очікуванні повернення Есмеральди я розглядала, як Лана сортує перли, легко погладжуючи й торкаючись їх кінчиками пальців. Нарешті двері в спальню відчинилися, та дівчина вкотила столик для сервірування на трьох коліщатках. Він був уставлений тарілками, пузатою супницею, й навіть графином з криваво-червоним напоєм, додатково до пляшки, навіть на вигляд досить стародавньої. За дівчиною хвостом тягся відріз матерії.
Кинувши столик, вона почала розмотувати з пояса свою здобич.
- Ось! Чи підійде?
Я зі сміхом дивилася на її задоволене обличчя та на рештки металевих затискачів, які явно вказували на те, що ця матерія ще якихось півгодини тому була шторою, точніше гардиною на досить високому вікні.
Мені було дуже цікаво, як їй вдалося зняти цю пишність, тому що градієнт у портьєри був від молочного до фісташкового, у хвості, переходячий в м'ятний.
- А як? - дівчина на льоту підхопила моє запитання, й відповіла навіть швидше, ніж я встигла б досказати.
- У тітки в спальні є вікна, однією смужкою більше, однієї менше, - махнула безтурботно долонькою, - вона не помітить, - й додала трохи тихіше, - до бала точно.
У цей час з нижньої полиці столика вибрався краб, й я раптом уявила, як Есмеральда шпурляє його як м'ячик у бік стелі, а він смикає затискачі вказаної гардини. Краб спритно рвонув у бік пуфів й крісел, та тут же з того кутка долинув войовничий писк, а в повітря підлетіла моя туфля, приземлившись якраз на голову дезорієнтованого краба.
- Фрося! - ахнула я, й рвонула в той бік.
Тільки зараз я зрозуміла, що краб, що співає, потрапляє в ту ж групу, що й щур-телепат. І боронь боже прибити цінного головоногого. "Дипломатичний шкандаль" - сказала б моя бабуся.

- Як ти могла! - заголосила, дивлячись, як краб смикає лапками в руках Есмеральди.

- Він прикидається, - здала симулянта моя дівчинка, - тапок упав поруч,й зовсім не зачепив цього охламона. Ненавиджу його!
- За що? - не стрималася я, поставивши питання вголос.
- За те, що скористався довірливістю та невинністю юної діви! - забурчав обурено щур, намагаючись вибратися з моїх обіймів.
- Кого? – я мало не проковтнула язика.
– Мене! - продовжувала біснуватись Фрося, - й ось, ось що вийшло! Скільки мені ще в цій шкурі ходити в спокуту?
- Ти що, зачарована?
Краб у руках морської діви смикнувся й розгорнув нахабні очі в наш бік. Я прокручувала всі відомі мені казки. Й те, як щур став кучером у Попелюшки, й про Лускунчика з Щурячим королем, хоч і не була впевнена, що він був зачарований. Згадалися сказання чи то нанайських, чи чукотських народів, де щур був перевертнем, що перетворювався на старого, який просив поїсти. Й залежно від доброти тих, до кого він звертався, нагороджував людину або ж насилав лихо.
- Зачарована? - заверещав він не гірше за пацюка, але вже зрозумілим людським голосом, упираючись у живіт господині, - пусти мене Есмеральда, на мене нічого не впало!
– Себастіан! - обурилася вона, - як ти міг! Це зовсім не благородно.
- Бла-бла-бла, - хто б казав! Сперти штору у злої Урсунелли! Ось повернеться вона зі своїми донечками, й знову змусить тебе плакати! Пусти, я сказав!
Дівчина понурилася та опустила краба на підлогу.
Він засіменив боком до нас з щуром, який перестав верещати та вириватися, й перекочував до мене на плече, розвернувшись до краба задом.

- Фросіліндо! - солодкоголосо заспівав краб, - чи ти це, люба?
Я подавилася слиною, дивлячись на краба, як на роботизовану іграшку.
– Ви що, знайомі? - видавила з себе та погладила напружену спинку щура. Хвіст Лінди смикнувся невдоволено, а сама вона зберігала вбивчу мовчанку.
- Мабуть, помилився, - напружився краб та неохоче застрибав геть.
Така дивна зміна поведінки нагадувала уникнення незручних питань. А враховуючи, що Фроська його впізнала, те, що він бадьоро відступив під ліжко Есмеральди, навівало певні висновки.
- Може поїмо? - порушила мовчанку дівчина, - все свіже та ще гаряче!
- Так, я розумію, - зсадила я щура в крісло та поставила перед нею тарілку з кількома шматочками твердого сиру й листком салату, посипаного кунжутом та горішками. Іншого насіння на столі не виявилося, але щур спроектував у мою голову скупе «дякую».
- Тобі не уникнути покарання, - продовжила, наливаючи в тарілку ароматний морський суп. Дуже схожий на місо з морепродуктами.
- Я розповім мамі про те, що Урсунелла не взяла мене до столиці, наказавши прибути до самого балу й особисто вирішивши, що шити мені вбрання нема чого. Мовляв, якщо я старша онука, то й вигуляти фамільне плаття зобов'язана саме я.
«Й тут казка про Попелюшку та божевільну мачуху!» - подумалося.
– А мама у тебе?
- Вона служить у сторожі Морського Царя. П'ять років лишилося.