Частина 13

- Полундра! -  із зникненням щура, голос повернувся до мене, я підскочила з ліжка та рвонула до попутників.
За вікном щось наче скрипіло, тремтіло та гуло, так дивно й водночас знайоме, що я не ризикнула зволікати. Якщо щури біжать із корабля, то висновок напрошується один.
- Ми тонемо, - розштовхати коргів вийшло з першого разу.
Так як ми попадали спати одягненими, то схопити свої речі й вискочити на палубу крізь незачинені двері не склало великих труднощів.
У мене навіть не уточнили, звідки інформація, й чому про нас забули за такої нестандартної ситуації.
В останній момент Вітор притримав мене за руку й застиг у одвірках, вдивляючись у темряву, що панувала навколо корабля.
Ліхтар, підвішений на грот щогли, лив мертве світло на палубу, а я, виглядаючи над маківкою корга, здивовано розгледіла матросів, що стояли з обох боків бортів на носі корабля. В руках вони тримали весла, жердини й упиралися ними у стіни печери.
- Що, - я не встигла втілити своє запитання в слова, тому що корг різко здав назад й зачинив двері.
- Прокляті печери, - підштовхнув мене всередину каюти.
- Але ж ми тонемо!
- Поки що ні, чому ви так вирішили?
- Пацюк! Він вистрибнув у вікно, запропонувавши піти за собою! - тільки зараз я усвідомила, що так й не розлучилася з ковдрою, загорнувши в неї плечі, та була зараз найбільше схожа на кроманьйонця.
Мабуть, Вітор міг припустити щось подібне. У плані того, що я зустрілася з балакучим щуром та влаштувала нічну побудку.
- Пацюк, кажеш? У мене дія кільця вдачі проявлялася дещо в іншому вигляді, але скидати з ваги тварин, що говорять, не будемо. Вийти з Проклятих печер без заступництва – неможливо. А значить нам терміново треба знайти покровителів собі та цим недоумкам, - кивнув він головою у бік палуби.
– То як шукати? Співати мантри та закликати духів? - брякнула не подумавши.
- У тебе й до цього талант є? - здивувалася Лана.
- Ні, - тут же відхрестилася я, - я взагалі, крім як на машинці строчити, більше нічого не вмію! Може щура взяти в покровителі? - додала тихіше, але корги почули й подивилися на мене як на божевільну.
- А що? Я точно пам'ятаю, він сказав, що має врятувати, й лапу пропонував. А ще у нього очі червоним світились! Ось так, я правду вам кажу!
– Червоним? - Вітор підстрибнув, - де цей щур? Тут точно є хтось, кого можна попросити про заступництво. Поки що попросити! – додав уже тихіше.
- Чому поки? – я не могла притримати власну цікавість, а лізти слідом за щуром, поки що не хотілося.
- Допоки наш галеон не подолав вузьке гирло входу в Прокляті печери.
- То позаду свобода? - я кинулася в бік вікна та розгледіла досить близько від нас ледь помітний у темряві вхід до печери. Там, крізь хмари, пробивалися зірки на небі й злегка хвилювалося море.
Позаду перемовлялося подружжя, а я, вже збираючись відвернутися від такого близького вирішення наших проблем, раптом з жахом виявила величезне анімоване жіноче обличчя на одній із поверхонь печери. Та практично на стелі, якщо бути точною, та ще й, незважаючи на убогість освітлення, я з абсолютною впевненістю бачила біля цього обличчя давнього пацюка. Чучундра сиділа на краю плити, що нависала над рештою вертикальної стінки печери, махала мені двома лапами, й внаслідок того, що місце, яке вона облюбувала було якраз біля мочки вуха дивного малюнка, виглядала як сережка.
- Віторе! - покликала, навіть не наважуючись відвести погляд від щура, який почав ще й підстрибувати на уступі.
Корг опинився поряд у ту саму хвилину, то я зразу ж тицьнула пальцем у напрямку щура.
- Святі прабатьки, - ахнув чоловік, - морська діва!
– Де? – на мене різко напала гикавка, бо щур й морська діва! Це ж розум не зможе осягнути.
- Та он же! Ви не бачите її портрет?
– А, портрет! - розслабилася я трохи, - портрет - це дрібниці, в порівнянні з танцюючим щуром!
- О! – одразу долинуло від коргу, й знову, - о! Та ти маєш рацію, підозрілий щур! Якщо я правильно її розумію, то кличе вона нас за собою.

Мене трохи напрягло те "вона", яким чином з такого далеку чоловік розгледів стать щура було не стільки цікаво, скільки дуже дивно.

- На гостину, але до кого? - його дружина теж витріщилася в темряву печери, я ж розглядала широкий пандус під вікном, який закінчувався витим завитком на боці галеону. Від кінця завитка до площини, від якої починалася кам'яна драбина було не більше ліктя.
А ще нам могло повезти, бо вздовж вікна й кудись угору тягнулися такелажні петлі, з протягнутим крізь них канатом.
- Що скажете? - для себе я вже все вирішила.
Судячи з команд, що доносяться до нас, корабель сів кормою на занадто близьке дно печери, й тепер команді потрібно було дочекатися припливу, щоб все ж таки прослизнути в печеру, що їх чомусь приваблює.
Таким чином, статус гостей несподіваних та разом з цим дещо розмитими перспективами вдалого завершення настільки незрозумілої експедиції, - все це викликало в душі неприємні побоювання, а запрошення щура в цьому випадку виглядало не таким вже й страшним.
- Таланія, ти перша, Лано, друга, а я піду останнім, - прийняв таке саме рішення корг.
"Моя скриня, моє багатство" - беззастережно повідомила попутникам, й після того, як сповзла на пандус, потягла на себе й свій багаж.
Навіть дивно, але жодного остраху я не відчувала. Корабель ледве поскрипував, майже не рухаючись, швидше його погойдування скидалося на мірний подих глибоко сплячої людини.
До першої сходинки на стіні печери я доскакала як коник-стрибунець. Перетягла перед собою скриню, перенесла її вагу на майданчик, й лише після переступила через дірку між кораблем та печерою.
Довелося піднятися на кілька сходинок вгору, щоб звільнити місце для Лани. Вона не так спритно рухалася пандусом, та й саквояж, який вона прихопила, перейнявшись моєю поведінкою, трохи гальмував її просування. Вітор притримував канат, щоб той не провисав під її руками, й тим самим полегшував дружині таку небезпечну подорож.
Саквояж я підхопила з її рук, звісившись назустріч. Тут же простягла руку захеканій жінці та притягла до себе.
Помахала долонею Віторові, й він вибрався з вікна.
Лана притулилася спиною до печери й пильно стежила за переміщенням чоловіка. Коли до кінця пандуса залишалося кілька кроків, галеон раптом відчутно смикнуло, змусивши корга втиснутись у борт, а потім корабель хитнувся вперед.
Між першою сходинкою та завитком, з якого можна було б переступити до нас, виявилося не менше трьох-чотирьох метрів.
- Ні, Віторе! - вигукнула Лана, - повернися в каюту!
- Приплив починається, - кивнула я головою, - вам не перестрибнути! Повертайтеся, а ми спробуємо знайти нам покровителя!
Дочекавшись повернення Вітора до каюти, переглянулися з жінкою й оговтавшись попрямували вгору до щура. По всьому виходило, що запрошують лише дівчаток.
Я несподівано хихикнула, коли розгледіла щура, чекаючого нас на тлі темного входу, вирубаного в скелі. Тільки звідси стало зрозуміло, що отвір у вусі, це верхня частина тунелю, прикритого від поглядів дивним портретом.
- Ти думаєш, що це дивно, - прилетіло в спину тихе запитання.
- Я гадаю, що від запрошення не варто відмовлятися!
Й тільки думка, що якимсь чином щур уві сні був Ризиком, псувала загальне враження від пригоди. А головне змушувало серце заходитися у незрозумілому ритмі. Солодкому та зляканому одночасно.