Частина 11

Залишки сталактитів, що не піддаються впливу магії, Дворак виколупував з литок й стегон мовчки. Все ж таки єдина людська втрата на цій досить складній операції, примирила його з невиправданим ризиком, як він назвав мій прохід до заповітних дверей.
Чи варто говорити, що мені дуже пощастило з кітелем, та дивовижною швачкою, яка його мені пошила. Напевно, було б непогано її знайти, після всього й подякувати. А може й озолотити. Думка про швачку зникла, коли Дворак смикнув особливо великий уламок.
- Ай, - не стримався, коли глибоко засіла тріска зі сталактиту покинула стегно в районі «ближче до дупи».
Зверху рани хлюпнуло знезаражувальне зілля, а Дворак уточнив, чи точно шити не треба?
- Ні, полежу трохи, саме регенерує!
- Тоді поки не перевертайся, кровить добряче!
Довелося напружитись, щоб зупинити кров. Потоки магії погано відгукувалися на знемагічену рану. А від докладених зусиль стягнути краї магією, я навіть спітнів.
Через пару хвилин перед софою, на якій я лежав, виник піднос з чаєм, що димився, я простяг до нього руку.
- Що, настойки бережеш? - хмикнув, вдихаючи дурманливий запах трав.
- Для вашої частини філея йі цього вистачить! - шотл останні кілька днів був підозріло зосереджений та можна сказати що похмурий.
- Що не так, Дворак? - зробивши обпалюючий ковток, замружився, прислухаючись до внутрішнього стану.
Вилучені уламки здорово ускладнювали самодіагностику й не давали повноцінно запуститися регенерації.
З такими матеріалами я зіткнувся вперше. Якщо супротивник зміг виростити такі складні мінеральні структури, що мають подібні властивості, то нам дійсно дуже пощастило. У плані того, що ворог розбитий, а осередки опору наші війська гасять під час просування по ворожій території.
- Все дуже повільно, - неохоче видав він, й зацокотів склянками у мене за спиною.
- Ніколи до цього ти не нарікав на швидкість проведення операцій.
За моїми відчуттями кров з найбільшої рани текти перестала, краї схопилися, тому хоч і важко, але все ж таки я перекинувся на спину, закинувши найбільш пошкоджену ногу на стілець, що стояв поруч із софою.
Шотл відстежив за моїми рухами, й тільки після цього знову відвернувся до столу.
- Раніше не було стільки всього незрозумілого.
- Не варто недооцінювати супротивника. Як бачиш, Республіка надто сподівалася на доповіді шпигунів та лояльних до нас дипломатів Жмурії та Фриції. Що ще раз доводить, що словам неперевірених людей вірити слід максимум на чверть.
Ад'ютант закінчив прибирання та взяв чашку з чаєм для себе.
Сівши у крісло, що стояло поряд зі столом, витяг довгі ноги й відпив чай.
На якийсь час у кімнаті оселилася тиша, кожен думав про своє.
Я прислухався до стабілізації внутрішнього магічного фону, який переходив у стадію мірного дзижчання, пов'язаного з процесом зцілення, шотл, поринув у свої думки, й навіть забув про чашку.
- То що ж ти дізнався про швачку? – перервав я мовчанку, що затяглася, а ад'ютант здригнувся, піднімаючи на мене дещо ошелешений погляд.

- Про швачку? - ошаліло перепитав він.
- Ти ж не думаєш, що я повірю?
Шотл невдоволено роздмухав ніздрями повітря, а ось це вже було цікаво. Я не збирався ставити нові питання, чекав, коли Дворак поділиться інформацією. Аж надто за цей час показовими були виступи мого кітеля, а головне симбіозу, що стався між моєю магією та зачарованою, по відчуттям тканиною, чи все ж скоріше шкірою. Ні разу не чув про щось подібне.
- Вона відмінно закінчила школу ремесел, - нарешті подав він голос, - магічний крій та шиття, рівень магії - другий.
Я підбадьорливо хмикнув, тому шотл, злегка скривившись продовжив, - я не перевіряв ще раз рівень її магії, при першій зустрічі вона тягла на свій другий.
- Тобто ти хочеш сказати, що слабосилка могла втілити флуктуаційний об'єкт найвищого рівня? Чи їй хтось допомагав?
- Ні, крім неї, в майстерні нікого не було, я перевіряв.
– Тоді звідки такий подарунок?
- Її магія пахла дивно, - нарешті зізнався шотл, - я списав це на взаємодію з давньою магічною тканиною.
- Що означає дивно?
– Багатогранно! Вона якимось чином зуміла створити з магзаготівки багатофункціональний обладунок, що підлаштовується під свого господаря й посилює, - Дворак запнувся, - я не розумію поки що, чи ви його посилюєте, чи він вас.
- Грошей скільки дав?
- Сорок золотих.
Я чекав. Якби вся справа закінчилася сорока золотими, то останніми днями він не був би таким задумливим.
- Лист у Льож й ще п'ятдесят, - хоч пауза була відчутною, але все ж таки решту правди він видав.
- Хм, а чи не було в тебе в роду коргів? Яка цікава підприємливість із тебе несподівано вилізла.
- У роду не було, але мене няньчила одна з них.

Варто визнати, але такою інтимною інформацією Дворак ділився зі мною вперше.
- Й що? Якось не помічав за тобою раніше такої недорікуватості! Чи дівка сподобалася?
- Вона мила, - неохоче повідомив шотл.
- Знаючи тебе, я дуже сумніваюся, що це гідний комплімент для жінки, яка тобі сподобалася! Тут щось інше? Я правий?
– Батько наполягає на продовженні роду.
- Ні, все ж таки в корговських замашках тобі не відмовити. Ти вирішив відправити швачку до своїх, з натяком, що після війни на ній одружишся?
- Навіть якби вона не відповіла мені взаємністю, - неохоче мовив Дворак, - завжди можна створити ідеальні умови для творця.
- Ого! - Я кілька довгих хвилин переварював почуте.
"Послухай, ми досить довго з тобою знайомі, щоб я міг дати тобі пораду" - Дворак скривився, тим самим підтверджуючи, що подібний торг він веде з собою вже більше тижня, якщо рахувати з початку операції.
- Так, знаю я, для магічного рівня нащадків, договірний шлюб може розглядатися тільки у разі вищого рівня наречених.
- Воно тобі потрібно? Краще дочекатися коханої, ніж знизити потенціал дітей. Ти ж на дівчину звернув пильну увагу тільки після того, як плащ тріпотіти почав?
- Але ж спробу я ж зробив, тільки вона до Льожа не поїхала.
– Звідки інформація?
- Так, пташка на хвості принесла.
- Обозники? Чи зі своїми зв'язувався?
- Обозники. Вона вирушила до Торгу.
- Але ж й морем у Льож можна доплисти.
Дворак тяжко зітхнув, а я раптом зрозумів, що на такий результат він уже перестав сподіватися.
- Закінчимо тут, а потім шукатємо твою пропажу. Я теж повинен віддячити такій творчій й різнобічно розвиненій натурі, здатній навіть наказувати Головнокомандувачу.
Чомусь ця думка розлилася всередині дивною теплотою та насолодою.
- От грець, а я її навіть до пуття не розгледів, - запізно ворухнулося десь глибоко в душі.