Частина 10

Мене ніби відгамселили стрілою Амура по голові, бо навколо чоловіка, що стояв навпроти нас, засяяло величезне серце з маленьких сердець, а в моїй душі застрибала п'ятнадцятирічна дівчинка, яка відчула себе Анжелікою. Я похитала головою, намагаючись розвіяти насланне відіння.
 - Панове та пані! – стояв перед нами капітан «Швидкого» вражаючи уяву, принаймні мою, так точно. Хотілося привідкрити рота та непомітно розстебнути верхні гудзики на блузі.
Граф Жоффрей де Пейрак міг би нервово курити осторонь, тому що його харизму точно перебив той, хто зараз з справді чіпкою увагою розкладав нав'язаних пасажирів на атоми та протони.
Особисто в мене зараз було саме таке відчуття, ніби нас препарують, при цьому вирішуючи, чи варто використовувати запропоновані зразки за призначенням, тобто як навчальний матеріал, або ж як екзаменаційний матеріал для відстаючих студентів, чи краще висипати це все добро за борт на корм морської флори та фауни.
Капітан з нагоди прибуття нас, причепурився. Саме накладний мереживний комір, зверху шитого сріблом короткого жупана, навів мене на думку порівняти цих двох людей. Вигаданого, - я спіткнулася, зрозумівши, що якщо все ж таки це сон, то як назвати капітана «Швидкого»? Навіяного? Сновиденого?
У капітана «Швидкого» теж був шрам, від куточка лівої брови, вище скроні, трохи поділяючи каштанове волосся на низький проділ. Також було квадратне підборіддя з триденною щетиною, запалені від довгого недосипання очі, прямий, я б сказала аристократичний ніс та злегка припухлі губи, на яких мене знову закоротило. Не контролюючи себе, облизала свої та ще сильніше випростала спину.
"А як же - не буду дружиною капітана?" - промайнуло десь на задвірках свідомості єхидним голосом.
«Циц! Дивись яка душечка, яка скеля, морський вовк, тьху ти біс! Точно чорт, очима так сяє, що я готова заковтнути наживку без обіцянок та майбутніх преференцій».
Відігнавши настирливі думки, розтягла губи в посмішку.
- Вітаю вас на "Швидкому" та хотів би одразу прояснити умови вашого знаходження на моєму галеоні. Серце смикнулося, коли він так сказав "моєму", що захотілося на секунду стати нижче та менше.
Я, що саме в цей момент дістала квиток та затиснула його у витягнутій до капітана долоні, трохи здивувалася.
– Що означає умови знаходження? У мене білет, ось! – підняла голову Злата, бо Таланія навряд чи почала б нариватися на неприємності.
Тут же в голові зазвучала настирлива мелодія про квиток на балет, я невдоволено смикнула підборіддям, маючи намір відігнати мотив, що приліпився.
- Це не пасажирське судно й на борту жінок немає, - навіть не звернувши на мій квиток уваги та не підвищивши голос, повідомив він, - тому весь шлях ви проведете в моїй каюті!
Я несподівано для себе почервоніла, бо незважаючи на шрам на лобі капітана, точніше саме через нього, історія кохання Анжеліки та бунтівного графа знову спалахнула в мені яскравим полум'ям. Навіть сама собі не могла зізнатися, що Жоффрей був моїм першим коханням. Чисто платонічним, тому що персонаж був вигаданим, а сам актор – спочившим з покоєм, але зараз, бачачи перед собою цей об'єкт юнацької жаги, я справжнім чином попливла. Провести два чи три дні шляху в каюті капітана, я знову, як й кілька хвилин тому протягнула «о-о-о!», правда це «о» вийшло дещо гарячішим та важчим. На нього зреагував, правда не той, кому це «о» призначалося.
- То як ви це собі уявляєте? - не витримав Вітор, - Таллі незаміжня дівчина. Й що, вона перебуватиме в одній каюті з нами?

- На жаль, це все, що я можу запропонувати вам. Для неї організували ліжко за ширмою. Більше вільних приміщень на кораблі немає, й вам слід пояснити незаміжній дівчині, що зіткнення з чоловіками, що знаходяться далеко від берега впродовж двадцять одного дня, може дуже неординарно позначитися на її долі. Моя згода на пасажирів обумовлена ​​виключно тим фактом, що ви – капітан окинув корга ще більш прискіпливим поглядом, - Грундмольгольф.
Вітор хмикнув, - то поголос про нашу вдачу докотився навіть до, - він не встиг назвати капітана, бо той сам продовжив: «До капітана Вернана. Вернана Гранда».
Я кліпнула віями, намагаючись зрозуміти яка з озвучених половин, його ім'я. Був у мене знайомий Іван Влад. Як виявилося, Іван це не ім'я, а прізвище, так й тут.
«Верна-а-ан» - покатала на язиці ім'я, почервонівши запізно від намальованої буйною уявою картини знаходження в каюті капітана.
А до речі, до чого тут Грундмольгольф?
Довго здогадуватися не вийшло, капітан пояснив сам.
- Ми підемо через Око Буревіїв, тому ваша фантастична вдача нам дуже на руку. Тауер, - кивнув він на матроса, який стояв за нашими спинами, - єдиний, хто буде спілкуватись з вами впродовж подорожі, окрім мене. Прошу насамперед вибачити за обмежену в кількості та не різноманітну їжу, якою ми годуватимемо вас, на жаль, самі розумієте, тривалість нашого перебування в плаванні накладає певні обмеження на вишукуванність меню.
Залишившись одні в каюті капітана, ми кілька хвилин мовчали, вивчаючи спартанське оздоблення приміщення під квартердеком. За дверима з палуби був крихітний тамбур, з гальюном, що робило нашу подорож трохи приємнішою, ніж я могла мріяти. Все ж таки ходити на відро, з урахуванням заборони на переміщення палубою, було тим ще випробуванням. Сама каюта була досить великою, щоб не почуватися оселедцем у банці, моє ліжко було більше схоже на шезлонг, з ковдрою зі шкурок ягняти. Капітанське ліжко було в алькові біля однієї зі стін. Моя юнацька закоханість знову змусила почервоніти та облизатися на цей предмет меблів.
«Та що ж таке!» - обсмикнула внутрішній роздрай та спробувала образитися на капітана, загнавшого нас у цю клітку.
Великий стіл біля величезного вікна. Три крісла навколо нього. А ні, чотири. Четверте примостилося в кутку, і на нього навалено книги.
- Чому Око Буревіїв? І до чого тут вдача? - озвучила питання, що турбувало мене насамперед.
- Із Сон Каменя в Торг можна потрапити за два дні, завдяки швидкій течії Голфстрімус, що тече по території Рифової Співдружності Держав. Але воно настільки швидке, що назад потрібно плисти з пересадками більше трьох тижнів, або навпростець через море Буревіїв. Але цей маршрут обирають виключно військові чи військово-торговельні кораблі. Два дні через непередбачуване море, й ми на місці. А через Око, так і в день укладемося, - пояснив Вітор, сідаючи в крісло.
- А я ось думаю, що таке швидкопсувне везуть ці хлопці, що їм після двадцяти днів морських поневірянь потрібно потрапити на той бік так терміново? - подала голос Лана.
- Й зауваж, з таким ризиком! - підтакнув її чоловік.
- Про що ви, - уточнила у подружжя, яке мовчки переглядалося, немов читало думки одне одного.