Частина 9

Морська пересадка виявилася жорстокою. Колись дуже давно я бачила пригодницький фільм, у якому з одного вітрильника на інший матроси перебиралися прокладеною між палубами широкою дошкою. Ще тоді в моїй голові постало питання, чи не небезпечно це. А раптом у когось страх висоти? Голова закружляє, й ти полетиш у воду?
Три дні на «Зірці морів» промчали як короткий сон, легко й ненав'язливо. Після страшного сну за участю Головнокомандувача він мене більше не турбував. Чи це я, боячись виявити уві сні його поранене тіло, чи бездиханний труп, намагалася не спати до останнього. Що може бути гірше за смерть, може відсутність руки, або ноги, або шрами по всьому тілу, з скалками кам'яних бурульок, що стирчать у всі боки? Я гнала від себе думки про стан здоров'я невихованого Ризика, грубого солдафона й безпардонного мужлана, але все ж таки яскравий сон ні-ні, та й спливав у моїй пам'яті.
Ось й питається, що це було? Ніколи не думала, що предмет гардеробу може демонструвати своєму творцю тест-драйв вкладених у нього властивостей. Я навіть й припустити не могла, що піджачок має властивості легкої броні. Або не легкої, судячи з ваги сталактитів та кількості уламків, на які ці стріли розпадалися.
Трохи сердило усвідомлення, що святковий кітель грубий солдафон використовує не за призначенням. А я стільки в нього вклала свого таланту! Як Пігмаліон у Галатею!
Напередодні ввечері я прийняла запрошення на чашку глінтвейну на честь завтрашнього розлучення з капітаном каракки.
Чорнобровий і чорновусий нащадок корги був у порівнянні з Вітором вище ростом. Можна сказати трохи підносився над моєю маківкою. Правда я випадково виявила, що для цього він одягає туфлі на підборах, але це зовсім маленька таємниця!
Чарівний чоловік почувши про мої золоті ручки, почав навертати до мене коней, у фігуральному розумінні. Талант оповідача, помножений на харизму морського тюленя, бо до вовка він не дотягував, перетворювали дні плавання на захоплююче дійство.
Я навіть відчула на собі флюїди ревнощів однієї манірної пані, що поклала око на капітана, й запрошена їсти за його столом. А також невдоволення від двох подруг - академісток. Ці дівчата бризкали в мій бік отрутою, якщо поряд не було нікого з моїх друзів.
Так, так, несподівано навіть для самої себе, й Вітор, й Лана легко перейшли в цю групу.
Вечорами ми билися в одній команді, беручи участь у турнірах з настільного лото, вдень, прогулювалися палубою, бо погода, за винятком єдиної качки була приємною для подорожі.
Ось й на глінтвейн я погодилася лише з вдячності капітану за приділенний нам час. А після третьої чашки чесно виклала йому, що не уявляю себе у ролі капітанської дружини. На жаль й ах, всі ці зустрічі й розставання, а особливо відстані, несумісні для моєї творчої натури, а значить нічого хорошого з подальшого знайомства у нас не вийде.
Капітан засмутився, тому ще дві чашки вмовляв мене передумати. На уривку серветки я намалювала для нього капітанський кашкет, який дозволить йому стати ще більш вищім та значущим, та подарувала малюнок, з побажанням зустріти єдину, улюблену, але не мене. Залишок ночі моя одурманена глінтвейном свідомість провела в безуспішній спробі заснути, а дике бажання полегшити душу та сечовий міхур, з регулярністю раз на годину заважало їй у цьому.
Тому, стоячи на палубі корабля, зі своєю скринькою, й поганим настроєм на додачу, я з тугою вдивлялася в галеон «Швидкий», що легко погойдувався за курсом «Зірки морів».
Зі вчорашньої лекції капітана я пам'ятала тільки те, що галеон – це багатопалубне судно, а саме це є й військовим, йі торговим одночасно. А отже, такої розкоші, як на «Зірці» там нам не бачити. У кращому разі окрема каюта, але це ще не факт, тому що простір корабля строго функціональний.

- Загалом не зрозуміло, як ви примудрилися купити на нього квитки! - дивувався він, - та ще й морська стиковка! Визнавай, яким богам ти молилася?
- Це не я, - п'яно хихотіла, відбираючи в нього свою долоню, - це все корги!
- Та вже, - погоджувався він, - з їхнім казковим успіхом вирушити на галеоні через море Буревіїв, найнеймовірніша пригода.
Згадка вдачі дещо вивітрила алкоголь з розуму, та я навіть спробувала уточнити, а що не так із кораблем, на якому ми зібралися плисти. Ось тоді капітан й розповів, що на таких кораблях перевозять скарби та корабель відповідно може протистояти флібустьєрам.
Дивне слово заскребло в пам'яті, та я на якийсь момент випала з розмови, несподівано відчувши сюрреалізм того, що відбувається. Саме тоді я вперше злякалася, що все, що зі мною сталося, все менше й менше нагадує сон, а все більше й більше втягує мене в дивний світ, сповнений пригод та небезпек.
Але в цей момент капітан почав стогнати на мою нерозсудливість, а я почала переконувати його в тому, що з щастям у мене теж усе гаразд.
Але сьогодні, при світлі дня, борт, що гойдається, наближаючись до корабля, а головне хитачка, що посилюється, вже не так явно говорили за мою вдачу. Я погладила перстень, нанизаний на блакитну стрічку, та повішений на шию під блузу, й звернула свій погляд на Вітора та Лану, які обіймалися з капітаном.
Що ж, треба було віддати їм належне, вони зовсім не перживали, хоча між застиглими поруч суднами відкривалася повітряна прірва. Та й по осадці «Швидкий» був трохи вищим. Або не злегка, якщо враховувати, що переходити нам доведеться не на палубу, а у відкриті нутроші борта галеона.
Він повільно вирівнювався з трапом, що стирчав з нашого борту, а я мовчки пораділа. Все ж таки особисте знайомство з капітаном дозволило організувати нам пристойний перехід, а не перескок по дошці.
Я востаннє помахала капітанові, й перша ступила на трап, зафіксований на тому боці.
– Обережно! - подали мені долоню з тьмяно освітленого приміщення. Матрос, що стояв на вході, більше був схожий на військового, а в мене всередині раптом заскребло занепокоєння, - сходами нагору, - його слова були більше схожі на команду, я, стиснувши зуби, потягла за собою скриню.
На верхній палубі "Швидкого" я з'явилася через два прольоти.
"Зірка морів" повільно відвертала назад на свій курс, а я стежила за палубою розкішної каракки, розуміючи, що залишок шляху нам належить провести в спартанських умовах.
З надбудови, звідки пару хвилин тому прийшла я, піднялися Вітор та Лана, з невеликими саквояжами в руках. Виявилося, що вони справді подорожують без нічого, й розмір ручної поклажі не передбачав зайвих речей у багажі.
Заключним виявився той матрос, який подавав мені руку.
Він завмер за спинами подружжя, витягнувшись, й спрямувавши погляд над нашими головами.
Не втримавшись, я теж розвернулася в той бік та округлила рота, не стримавши здивоване «О-о-о!»