Частина 8

У моїх штанів, точніше, у галіфе Вітора, виявився якийсь побічний ефект.
Нескінченний день закінчився лише ближче до дев'ятої ночі. Свято розтяглося до нескінченності, а танці витрясли з мене душу, перетворивши на вичавлений помаранч.
Натомість Вітор перетанцював усіх. Навіть Лана, зрештою, почала ховатися серед присутніх, а за неї довелося віддуватися мені. Саме після восьмого або десятого танцю, найбільше схожого на джигу, у мене з'явилося припущення, що штани Вітора якимось чином зачаровані.
Ну не міг же він танцювати весь цей час навіть не спітнівши до ладу. В його віці, ухоркав й свою дружину й мене, досить юну діву.
Тому, коли на палубі почалися танці зі смолоскипами та шаблями, я сховалась за спини глядачів, та тихесенько-помалесенько вирушила у бік каюти. Все ж таки безсонна ніч давалася взнаки й мені хотілося впасти на своє ліжко тазабутися рятівним сном.
Наснився мені Головнокомандувач. Підземелля, в якому опинився він з ад'ютантом та невеликим загоном підлеглих, було найбільше схоже на якусь печеру зі сталактитами, що звисають зі стелі.
Посланий уперед розвідник залишився лежати за кілька метрів від групи, пришпилений до підлоги печери кам'яною стрілою, що зірвалася зверху.
Ризик був усе в тому ж кителі, хоч він й обернув навколо шиї закороткий плащ.
Уві сні мені несподівано стало соромно, за такий необдуманий крок. Ось хто мене змушував використати залишки чудової матерії саме так?
Нарешті Головнокомандувач ухвалив якесь рішення, й незважаючи на спроби Дворака відговорити, Ризик зняв дивовижний шолом та віддав його ад'ютанту. Плащ, ніби зісковзнув з шиї власника та сіпнувшись пару разів, накинувся на смоляну голову чоловіка.
Здивування, яке я відчула в цей момент, було схоже на усвідомлення того, що до створення цього дива саме я доклала зусиль та частинку душі. Я не розуміла, як плащ міг ожити. Як таке взагалі можливе. Але в тому, що я це бачила, сумнівів не залишалося.
Головнокомандувач зараз був схожий на грузина в капюшоні Башлику, й мені на секунду здалося, що зараз він візьме в зуби кинджал та станцює в печері лезгинку.

А те, що сталося зразу за цим, було схоже на сон. Чоловік повільно пішов у бік дверей, що виднілися в протилежному боці пещери, йі на нього із завидною регулярністю почали обрушуватися сталактити.
Я й сама не зрозуміла, як почала кричати.
- Ні, не треба, повернися! - здавалося, що я зірву голос, намагаючись докричатися до нього.
Я погано бачила в лусках, що вибухають й розсипаються, але уява малювала поранене тіло, яке продовжувало йти.
Через довгі п'ять-десять хвилин, з мого осиплого горла виривався тільки тихий шепіт, й помертвілі губи раз-по-раз вимовляли, як мантру два слова «не вмирай!»
А потім все різко закінчилося, а я усвідомила себе, сидячу на ліжку на кораблі, й світ навколо відчутно хитало.
— От й знадобляться пігулки від заколисування, — сказала я вголос, з жахом усвідомивши, що зірвала голос й ледве сиплю.
- Вам снилися кошмари? – зустріла мене у вітальні Лана.
Я кивнула неусвідомлено.
- Ось бачиш, - вона засуджуюче подивилася на чоловіка, - затанцював ти Таллі до кошмарів! А я казала, що вона не звична до такого!
- Ні, що ви, це не тому - ледве просипіла я, бачачи, як Вітор намертво вп'явся долонями в поручні крісла, - вас теж хитавиця дістає?
- Ні, - буркнув корг, - вибачте за вчорашнє, сам не знаю, що на мене найшло! Навіть у юності так не танцював. Напевно, вся річ у штанях!
Я хрюкнула, навіть сама від себе такого не чекала. Довелося пояснити спантеличеній парі.
- Там, звідки я родом, кажуть, що поганому танцюристу туфлі тиснуть. А у вас із чоботями все нормально!
Жінка зненацька просвітліла обличчям й хихикнула, як дівчинка.

- Любий, виходить, що тобі нарешті не заважали танцювати яйця!
Я почервоніла знову, як учора закашлялася, щоб приховати сміх.
- Та мені, з такими штанями взагалі нічого не заважає! Як ти їх називаєш? Галяфе?
- Галіфе, - просипіла, червона, як рак.
- Або в тебе тканина зачарована, або ти майстриня, яких світ не бачив років сто! - несподівано приголомшив мене Вітор, - признавайся, в чому справа?
- Н-не знаю! – я стріпувала віями, не розуміючи в чому мене звинувачують.
Та й все ж, справді, відрізи тканин у чарівній скриньці навівали такі думки. Ну про те, що вони не такі прості, як на перший погляд здається.
- Придане у мене, від батьків дісталося! - пояснила, виключивши з переліку припущень всякі інсинуації й паранормальні явища, - скриня з сюрпризом.
- Гарний сюрприз, - трохи розслабився Вітор, й любовно погладив долонею галіфе.
- Знаєш, Таланіє, за таку річ тобі не пошкодують навіть мішок золота, - жінка підійшла до мене й вклала в мою долоню перстень із зеленим каменем.
- Бери, - бачачи, як я спробувала повернути його назад, подав голос її чоловік, - нашому роду він дістався від заїжджого купця. Дуже давно. Й, видно, настав час йому знайти нову господиню. Ти віддала зі свого приданого зачаровану матерію та своїм талантом наділила одяг магічними властивостями, а отже, маєш бути обдарована відповідним чином.
- Нічого ціннішого у нас немає, - підтвердила Лада, - так що бери та нехай він принесе тобі вдачу!
- Але ж ми домовилися про навчання, - заїкнулася я, але жінка відійшла та підняла долоні перед собою.

- Навчання обопільне, ти навчиш наших майстринь новому крою, а вони поділяться таємницями вишивки.
- Тільки врахуй, - подав голос корг, - вдача на дорозі не валяється, тому продати обручку ти не зможеш. Століття успіху потім не будешь мати.
Лана згідно кивнула, - тільки передарувати, або віддати, як подяку.
Вона підійшла до чоловіка, а він обійняв її, ніжно та міцно одночасно.
- А як ви? З успіхом-то?
- А він нікуди від нас не дінеться, - зареготав Вітор, - тим більше ми повертаємось разом з тобою в Сон Камінь.
- Так, - віддзеркалила усмішку чоловіка Лана, - а значить скільки б нам не лишилося, вдача буде з нами!