Частина 4

- Приб'ю цю дівку, - немов гарчав Ризик, намагаючись відірвати коротенький плащ від кітеля, - нікому нічого не можна довірити!
Дворак, який спокійно спостерігав за потугами командира, знову повторив, що дівчина все зробила як він й замовляв. Але на власний розсуд.
- Може ви станете законодавцем нової моди, - анітрохи не знущаючись, промовив він, спостерігаючи як Головнокомандувач починає покриватися плямами.

- Може все не так вже й погано, з огляду з якої саме тканини вона ваш кітель пошила. Раритет! Цінність неймовірна, - й зітхнув глибоко та тужливо.
Ризик завмер й перевів погляд на ад'ютанта. Вперше за весь час служби той показав хоч якісь емоції. Ризик не був би на своєму місці, якби не вмів користуватися будь-якою більш-менш значущую інформацією, а зараз він розглянув в очах Дворака мрію про кілт з точно такого ж матеріалу. Кинувши марну справу з приведення нового кітеля у звичний вигляд, дав собі обіцянку дістатися до безглуздої модистки й змусити відрізати непотрібну деталь, пожертвувавши її для здійснення мрії ад'ютанта.
- Гаразд, як скажеш, давай одягатися, раз більше нічого немає, - кивнув він Двораку, а той подав стародавню зачаровану кольчугу.

Кольчуга передавалася в родоводі Штармів з покоління в покоління старшому синові. Й саме він мав освоювати професію військового та стояти на сторожі закону та порядку.
Але триста років тому невелике князівство Оканом затопило морськими водами. Від земель князівства залишився родовий замок Штармів, правителів князівства, кілька рибальських селищ та частина гірської гряди, що відокремлює князівство від дружніх сусідів. Замок був столицею князівства, містом-портом Оканом.

До затоплення князівських земель кораблі швартувались у порту, після годинної подорожі гирлом глибоководної річки, що збігала з гір. Тепер морський порт Оканом зустрічав кораблі маяком, побудованим триста років тому на мисі, що далеко виступав в море, й ця місцина була схожа на вказівний перст. Саме там його предок вигорів до звичайної людини, віддавши магію, щоб зупинити наближення води. Залишки князівства не впали ласим шматочком на стіл Фріції та Республіки Гітхорн, що охоплювали князівство ліворуч й праворуч. Гірська гряда, захищала територію з усіх боків та продовжувалася розсипом острівців у море.
З того часу старший син повинен був заробити шану за кордоном князівства, перш ніж сісти на князівський трон. Саме від його ратної доблесті залежав розмір скарбниці, й не лише ратні, а й дипломатичні здібності змогли б продовжувати мир із сусідами та зміцнювати існуюче становище.
Дід, після свого походу за дорослішанням, привів із собою сім'ю з трьох поколінь коротконогих, присадкуватих коргів, які осіли на найближчому до замку острові й згодом перетворили його на перлину князівської корони. Тепер цей острів забудований будинками коргів, крім цього він з'єднується з основною землею вузьким насипним перешийком, а крім перлів, які вирощують його жителі, вони принесли з собою таємницю виробництва кращих навігаційних приладів.
А ось шотли, що прийшли слідом за батьком, уподобали порізані фіордами вершини, які розташовувалися на кордоні з Республікою Гітхорн.

Цей народ завжди будував найкращі човни на всьому континенті, умів замовляти вітрила, й ад'ютант батька поїхав в Оканом, перетягнувши спочатку близьких родичів, а потім й далеких. Шотлам сподобалися вітри та суворі скелі, тихі фіорди та пільги зі сплати податків. У міру того, як багатіли шотли, наповнювалася скарбниця князівства.
Дворак прийшов до Ризика тоді, коли його проводжали з батьківського гнізда й попросився ад'ютантом. Батько кивнув на прийшлого, та порадив сину не відмовлятися. З того часу вони й не розлучалися.
Знаючи про постійні проблеми з сусідами в Республіці, не лукавлячи, вони вирушили саме туди, й спочатку починали практично з низів. Обкатані в кількох операціях, поступово піднялися кар'єрними сходами, хоча Дворак й не міг похвалитися такими ж запаморочливими успіхами, як Ризик, але як тільки стало можливо, Штарм забрав його на посаду ад'ютанта, та далі вони пішли пліч-о-пліч.

Головнокомандувачем він став через п'ять років після початку війни, а розпочинав війну генералом. Фамільна кольчуга неодноразово рятувала, коли Дворак не встигав прикрити, або сам вимагав допомоги.
Зачарована кольчуга врятувала його спину й в передостанньому бою зі шкряком, проте останній кітель перетворився на клапті. Цих чудовиськ іноді закидали катапультами з боку ворога, а ця істота приносила масу неприємностей не тільки своєю смердючою тушею, але й несприйнятливістю до звичайних способів умертвіння. Породження науки й чаклунства шаманів, що до того ж мутувала, мала пазурі, схожі на леза, які ніколи не ламалися, й цими лезами вона зрізала голови, як траву косою.
Передбачити куди цього разу закинуть шкряка ставало дедалі складніше. Востаннє безліч навчених воїнів полегли, відволікаючи увагу чудовиська на себе, поки Головнокомандувач опинився на загривку звіра й випив його силу через єдине незахищене чаклунством місце на тілі. Без чаклунства його добивали стихійники, спалюючи залишки тіла та розвіюючи попіл за вітром.
Тому й була розроблена ця операція, щоб одним махом розбити залишки армії супротивника та дістатися лабораторії, яка почала виробляти шкряків у загрозливих для суверенітету Республіки кількостях.
Дворак притримав кітель, допомагаючи Ризику, та як тільки кітель опинився на плечах Головнокомандувача й той застебнув останній гудзик, ад'ютант відійшов й задивився на командира.

- Добре сидить, - Ризик розглядав себе в дзеркало, що стояло у кутку, - але ось плащ!
Ганчірка, що висіла за спиною, дратувала та якщо бути відвертим, то неконтрольована лють знову проривалася назовні.
Плащ смикнувся, як живий, ніби збирався виявитися подалі від господаря, а враховуючи, що в шатрі було не так вже й багато місця, найдальшою точкою він вирахував вершину конусного даху.
Ризик піднявся в повітря з такою швидкістю, що Дворак не встиг зреагувати.
- Що за жарти, - заревіло зверху й шотл завмер, не в змозі повірити в подію, що сталася, - приб'ю модистку, - гарчав Головнокомандувач, а ад'ютант, притиснувши кулак до серця й прикривши його долонею іншої руки, захоплено видихнув: «ящуротканина!»
Знадобилося кілька секунд, щоб він скинув залишки благоговіння перед рідкисним матеріалом та почав умовляти Риска.
- Вам дуже пощастило, мій пане! У вас тепер є рідкість, за яку багато хто готовий убити! - хоч вони й були на ти, але тільки віч-на-віч. Кульбіт, здійснений Головнокомандувачем, дещо вибив із колії шотла, тому він завикав.
- Що ти там бубниш? – втомившись сіпатися в тісному просторі куполу намету, Ризик не наважився розірвати полог. Спроби підтягнути тіло, тримаючись за складки тканини, й таким чином переміщатися у напрямку до землі, нічого не дали. Його з неймовірною силою тягло за плечі в цю нору.
- Заспокойтесь, я думаю, що кітель реагує на ваше роздратування! – відповів Дворак.
Ризик заскреготів зубами, але спробував взяти себе в руки та викинути з голови дике бажання прибити пустоголову модистку. Тички за спиною стали м'якшими, й чоловік відчув, як його тіло потягло вниз, але не з силою вільного падіння, а ніби він осінній лист, що падає, плануючи в безвітряну погоду.