Частина 2

- Ш-ш-ш-ш-ш, - катастрофічно боліла голова й звідкись здалеку долинав звук швейних машинок. Робочий день у розпалі, - ворухнулась думка.

Випливаючи із забуття, я намагалася збагнути, який сьогодні день й чому мені так погано. Несподівано сплив спогад про Світлану, що спала на моєму дивані, і я тут же згадала про весілля.

На жаль, неділя якимось незрозумілим чином повністью вивітрилася з пам'яті і я, не розплющуючи очей, вирішила, що мені стало погано, тому я в туалеті біля швейного цеху, в якому працювала. «Значить сьогодні понеділок» - віирішила я, не в змозі розплющити очі.

Я прислухалася до розміреного звичного шарудіння, й лише через хвилину зрозуміла, що лежу на холодній підлозі. Очі розкрилися самі собою, я з подивом розгледіла білі дошки підлоги та чорну пляму на відстані.

- Я що, у медпункті? - мозок ледве продирався через хвилі тупого болю, - тільки у них лінолеум у вигляді світлої паркетної дошки. Перспектива розпливалася й злегка двоїлася, а я, зі стогоном й якимось неймовірним, майже олімпійським зусиллям, підняла тіло в сидяче положення. Від цього зусилля чорні мушки заскакали перед очима, тому щоб не втратити свідомість я просто прикрила їх, намагаючись заспокоїти кружляння плям.

- Ш-ш-ш-ш-ш, - співала своєму розуму, вишукуючи пояснення фізичного стану запаморочення та втрати свідомості.

«Невже візажистка таки вмовила мене викурити косячок?» - я пожувала сухими губами повітря одночасно відкидаючи подібну здогадку. Я б й раз не змогла затягнутися, а щоб накуритися до такого стану, що не пам'ятаю вчорашній день, то це зовсім виняткове явище.

- Й чого ж мені так фігово, - прокаркала тихо та розплющила одне око.

Перспектива була ще розмита, але увага, сама собою перетекла на два брудні відбитки чобіт.

«Ого, не менше сорок п'ятого!» — заворушився здоровий глузд десь в глибині мозку, а окомір природженого закрійника задоволено потер долоні. Краєм ока я помітила щось червоне праворуч на підлозі, й скосивши око, не повертаючи голову, напружилася. На вибіленій підлозі розпливлася пристойна калюжа крові поруч із кованою лапою тварини, з уже підсохлими плямами бурого кольору.

"Божевілля!" - просипів розум, розглядаючи анатомічно досконалу лапу якогось котячого, з випущеними кігтями та круглими подушечками. Я повільно підняла долоню й помацала скроню. Скроня прострілила болем, а пальці відчули засохлу шкірку.

- Що ж мене так приклало, - крутилися думки в голові.

- Й де питається Світлана? Або стоп, це ж мені сниться! Точно, ми зі Світланою лягли спати. Пізно вже було. А мені наснився сон, про шикарнючого та здоровенного військового, - зітхнула, згадавши слова подружки про перманентний недотрах й необхідність регулярного статевого життя для жіночого здоров'я.

- Ага, шотландець був, з кітелем, - тільки тепер я зрозуміла, що за дивний стос ганчірря лежить біля наступної лапи журнального столика.

"Так, Злато, прямо усвідомлене сновидіння з відповіддю не лише на фізіологічні потреби організму, а й на розкриття творчого потенціалу!" - хихикнула й скривилася, тому що якби голова так не боліла, то взагалі феєрія! Така можливість! Створити військовий кітель за своїм ескізом! Головнокомандувачу! Це ж повний карт-бланш!

У міру просвітління, до цього розмита перспектива проступила, та я розгледіла за вікном вечірню вулице, з вогнями, що губилися в шелестінні дощу. Саме він наспівував те ш-ш-ш-ш, яке я сприйняла за стрекотіння швейних машинок.

"Так, візьми себе в руки, люба, судячи з часу доби, ти бездарно профукала майже день, і тепер, щоб встигнути на примірку, тобі просто необхідно працювати всю ніч".

Якось таки вставши та подихавши носом, з тугою подивилася в вечір, що шарудів дощем. «От би подивитися, що там, за дверима майстерні?» - промайнула думка та тут же розтворилася в сутінках.

- Може, у них тут й знеболювальне є? - шкутильгаючи, як стара карга, притримуючись за стінку, пішла за вишневу штору.

Через куций коридорчик потрапила до майстерні. Разом із моїм прибуттям на стелі та на одній із стін повільно розгорілися світильники.

– Магія? - я розглядала кімнату, відзначаючи професійним поглядом широкий стіл для розкрою, кілька манекенів, ножну механічну швейну машинку, схожу на білого лебедя, що зігнув шию. Дошку із праскою та дивний агрегат, схожий на механічний відпарювач. Ще одна машинка, найбільше схожа на оверлок, враховуючи кількість котушок ниток на її маківці. Своїм виглядом вона нагадувала клишоногого броненосця.

На полицях у кутку відрізи тканин. На стійці під вікном – коробки з нитками та фурнітурою. Якийсь виріб звисає з машинки, швидше за все саме ним займалася дівчина, коли прийшов шотландець. Я кинула залишки кітеля на стіл, на якому лежали кравецькі ножиці та лінійки з лекалами й рушила в прохід, що вів кудись уздовж кімнат.

Освітлення тут було тьмянішим, я виявила вузькі сходи нагору, а також, відразу за ними дві невеликі кімнати, одна проти іншої. В одній виявилася маленька кухня, а двері протилежної вивели у санітарні зручності.

Якби не загальмованість, то я б однозначно злякалася. Просто від дверей мій погляд зачепився за темнокосу бліду дівчину, з кривавою плямою на скроні й розплившимся синьо-чорним синцем, що захоплював частину вилиці та чола. Нездоровий блиск зелених очей навівав дивне відчуття й оточував постать ореолом повсталого трупа.

- Так-с! - побачене зовсім не надихало, але я здивувалася, що подібний вигляд не змусив мене, як панночку з тонкою внутрішньою організацією злякатися, та прокинутися вд переляку. Почавши змивати засохлу кров під холодною водою, я продовжувала бубонити під ніс.

"Ось бачиш, Злато, навіть труп швачки не змусив тебе відмовитись від мрії створити кітель. Ти, як безпринципна шалена навіжена, вселилася в бідну дівчину й тепер використовуєш її тіло в своїх корисливих цілях".

Безліч фантастичних книг, проковтнутих у пору не таку давню, дозволяли з часткою скептицизму трактувати не тільки побачене в дзеркалі, а й пояснювати дивність власних відчуттів.