Частина 1

- Світлано, ти здуріла остаточно! – я з жахом розглядала червоні кінці свого русявого волосся, яке було нещадно тоноване подругою дитинства.

- Злато, та що ти як незаймана! Що не зрозумілого? Весілля у стилі марсала! - Світлана поправила свої малинові афрокоси, й додала, скрививши пухкі губи, - хоча питається, навіщо такі складнощі для нашого села?

Наше містечко було не дуже великим, але й селом, як його називала подруга, називати було б не коректно.

Третя наша подруга дитинства, чорноброва Жаннетта, як завжди називала себе вона, й Жанна, як була записана в паспорті, сьогодні опівдні одружувалася з сином голови адміністрації району.

Весілля у рідному місті було залізобетонною умовою нареченої, швидше за все тому, що батько Жанни другий рік очолював адміністрацію міста та за статусом бажав засвітити майбутніх родичів такого рівня, для позитивного іміджу та достатньо вагомого внеску у майбутнє.

Я прямо бачила виборчі гасла цього хитрого жука. Про те, що потреби міста лобіює його найдорожчий сват у районі. Щось підказувало мені, що його надіям не справдитися, але чим чорт не жартує? Сукня подругам нареченої шила я, й дуже сподівалася, що дві привезені «подруги» з багатого життя – не зможуть переплюнути нас хоч у цьому.

Що ж, вважатися чимось старим, у моєму розумінні не соромно, тому я й відгукнулася на поклик Жанни відразу ж, як вона зателефонувала мені місяць тому.

А ось Світлана довго дулася та ображалася. На тих найбагатших й найпотрібніших, які мали уособлювати нове. Так, якщо майбутнього чоловіка вважати позиченим, то Жанна у своєму репертуарі.

Після коледжу я вже три роки працювала на швейній фабриці з пошиття спецодягу, а Світлана щосили освоювала спеціальність того ж коледжу з більш престижним, на її думку рейтингом - візажист.

Моя спеціальність «Закрійник; кравець; швачка» в її розумінні була приземленою, що ніяким чином не допоможе розвернутися в перспективі. Проте вона із задоволенням носила речі, пошиті мною, та в богемній тусовці могла видавати їх за репліки знаменитих брендів.

Іноді мені було трохи прикро, але частіше я прощала їй цей обман, адже на Світлану дутися довго не виходило. От і зараз, я вирішила, що тонуюча фарба злізе за кілька разів, й може не так вже й критично виглядають ці червоні пасма в передбачуваному буйстві марсали.

Ближче до півночі я заштовхала подругу у квартиру батьків. Вони влітку живуть у будиночку бабусі за п'ятдесят кілометрів від міста, а квартира стоїть порожня. Тягти цю дурепу до її рідних я не ризикнула, тому що ледве відбила недолугу дурепу у двох чоловіків з боку нареченого. Вона явно знайшла на свою голову неприємності, а в тому стані, в якому вона перебувала, від такого заходу можна було чекати будь-чого, крім задоволення.

Й хоча я теж пила, але розум не втратила, тому змогла зорганізувати її попудрити носик. Запрошенні ж не знали, що з туалету є ще один вихід крізь кущі бузку, що розрослися біля туалету. Й поки потенційні неприємності курили за рогом, чекаючи провінційних пташок, я волокла Світлану по темному провулку, піддакуючи її божевільному муканню. Уклавши її на диван у залі, підставила миску, погладила по оголених плечах, з тугою розглядаючи роздертий поділ свого шедевра.

У моєму творчому щоденнику було багато ескізів суконь і, як не дивно, військової форми. Дивне хобі, скажете ви, й будете частково праві. Я й сама розуміла, що вирватися з-за швейної машинки та посади швачка, кудись в більш цікавий світ, практично нереально, але мріяти заборонити неможливо.

Сьогодні Жанна хихотіла, що встигла до двадцяти п'яти настільки багато, що ми в її розумінні лузери, що відстають безбожно.

Може вона й має рацію, але мені чомусь було її шкода. Тому що, судячи з побаченого, її чоловік одружився з Жанкою виключно через гарненьке лице. Й не факт, що вона надовго затримається на посаді дружини. У таких як він - тридцять це межа. А потім він, як і його батько мінятиме дружину на молодшу й більш гарненьку. Нічого особистого - потреба статусу.

Я одягла коротку нічну сорочку на тонких бретельках та прислухаючись до сопіння Світлани провалилася у сон, що одурманював розум парами випитого.

Перед моїми очима тут же з'явився високий, широкоплечий чоловік, ніби витесаний зі світлого граніту. Яскрава особистість була одягнена в шотландський кілт, білу сорочку з жабо та чорний сюртук, з опуклими бронзовими гудзиками з дивними гербами. Волосся у шотландця було заплетене в драконові коси, й одна з них, перекинута через ліве плече, закінчуючись при цьому гострим металевим наконечником, схожим на вістря стріли.

Дивним був колір кілта, а особливо смугасті чорно-оранжеві гольфи та грубі армійські черевики на липучках.

Тільки тепер стало зрозумілим, що дивлюся я на брутального чоловіка трохи зверху.

«Наснитися ж таке», - ліниво ворухнулася думка, поки я капала слиною на зразок мужності та пофігізму.

Згадався мій перший раз у гуртожитку коледжу, коли зі своєю цнотою я розсталася виключно тому, щоб не виділятися в натовпі й зайвий раз не чути «незаймана». Таким чином поставлена галочка, дала  розуміння, що задоволення від цього процесу дещо перебільшене. Я сумно зітхнула, закидаючи ногу на ногу й спираючись спиною на стіну. Якщо мене не бачать, то помилуватися на таку колоритну постать не гріх.

У повітрі затихав дзвін дзвіночка, й тільки тепер я зрозуміла, що сиджу на якійсь шафі в досить милій кімнаті. Вибілені дошки підлоги контрастували з чорним брудом, який натік з черевиків відвідувача, хоч він й залишив частину багна на вхідному килимку. На вікні, яке було більше схоже на вітрину, стояв манекен у простій лляній сукні до підлоги. З шафи я не могла розгледіти спосіб, яким було прикрашено його поділ, але гілка, що біжить звиваючись по краю, найбільше нагадувала блакитні квіти барвінку.

Праворуч стояла софа поруч із кованим чайним столиком на масивних тваринних лапах. А ліворуч була стійка, найбільше схожа на конторку продавчині, поруч я якою була присутня важка на вигляд штора з бордової тканини. "Й тут марсала" - хихикнув мій п'яний розум та саме тому я пропустила появу господині салону.