Розділ 8.1 Старші курси — особливі курси.

На яке життя заслуговуєте — таке й маєте. Хто я? Житель паралельної реальності, законспірований інопланетянин чи тихий божевільний? Вирішувати вам. Дам лише перший атом знань: БЕЛЛАТРІКС.   Кохання, як і жінок, на Землі не існує на тлі всього цього тестостерону. Стою я, самотньо обпльований думками, як раптом побачив предмет найпалкіших бажань організму — чисту туалетну кімнату! Вище блаженство, справжня Нірвана. У нас, землян, такий екстрений стан чомусь називають «любов».

 А мою земну любов друг привів на день народження — свою сестру зі старослов'янським ім'ям. Мої тестостерони завили: «Наша, наша...». Щоб уникнути раннього шлюбу, я застосував жорсткий шантаж власного організму. Її мати попросила мене «не розбивати глечик» до Палацу урочистих подій, і я дав тверде Слово. План міського сімейства був хитрий: оженити сільського хлопця з вищою освітою, щоб донька отримала направлення в рідному місті. Одного разу ми залишилися вдома самі, вона зайшла оголеною і вимагала виконання обов'язків, але я, спираючись на Слово, дане матері, відмовив. Афера обламалася, і я повернувся до батярського життя.

А моєю єдиною на все життя стала моя найдорожча дружина Марічка з Бойківщини. Для неї родина була залізобетонною опорою, а для мене сім'я до 8 років була далекою групою людей, адже я виховувався у баби, яка була центром Всесвіту й чудовою оповідачкою.

Веселе студентське життя на третьому курсі закінчилося ще до початку сесії. Хтось пустив чутку, що п'ятнадцять найкращих студентів спеціальності поїдуть на практику в одну із сусідніх країн. Поїхати й побачити чужу державу, тамтешні звичаї, вірування та рівень знань з наших предметів — це було неймовірно захопливе відчуття. Почалася запекла заочна боротьба за найкращі оцінки з дисциплін, винесених на екзамени, та й за все навколо них.

А любов? Я так на неї сподівався, та тепер не було часу навіть про кіно подумати, а про кохання й поготів говорити не хотілося. Воно-то так, але ж як праглося любити й бути любимим!Дивним було те наше веселе студентське життя.  Студентам третього курсу вже не була притаманна ейфорична закоханість у перших ліпших зустрічних осіб протилежної статі. Ті часи давно минули. Це було виразно помітно ще у вересні на першому курсі. Молоді організми щойно вирвалися з-під батьківської опіки, отримали від них матеріальну підтримку й випурхнули на вільні хліби. Радості було повні штани у пацанів, а от що коїлося в дівчат, мені важко уявити — досвіду 
 Протверезіння від ейфорії повної свободи наступило дуже швидко. Весь курс дружно направили в колгоспи. Запитаєте, куди й навіщо? — а Бог його знає. Ніби на допомогу колгоспникам у збиранні чогось невідомого. Я спочатку не знав, що воно таке — «тупнепс». Уже пізніше збагнув, що правильно говорити ТУРНЕПС. Чому в тому селі цю рослину обзивали «тупнепсом», можу тільки здогадуватися.

 Це слово мені досі нагадує якусь божевільну молодіжну тусовку десь на берегах Каспійського моря — в Туапсе чи Находці. Особливо мені подобалося в «Находці». Виходиш на берег Каспію і дивуєшся: ну чому ж та Японія так близько? Там же заворушень ніяких не було, як і громадянських воєн. Звідки ж тоді в дорогій моєму серцю Німеччині так багато японців? Дивовижне географічне здивування проходить тільки після остаточного протверезіння. Порожня пляшка наводить на тверезу думку, що моя «Находка» має таке ж відношення до сахалінської місцевості (ну, загалом там — наприкінці Сибіру), як я до космонавтики. Голова крутиться зовсім не через центрифугу, а тому, що вчора я здорово перенедопив. Потрібно негайно проводити рятувальні операції для мого бідного мозку, бо він починає видавати якусь суцільну географічну велібурду.

- Заспокойся, мозку! Я перебуваю в приміському селі біля славного міста Львова. Це не Франція і не Африка — левів тут не бачили останні тисячу років. Це славетна західна частина ще славетнішої України.
 Згадалась практика в Мінську в славному 1982 році. Мій друг раптом дізнався, що має на Землі точного двійника. На нього посеред вулиці просто кинулася молода й красива дівчина, прийнявши його за свого кавалера — кадета морського училища. Я тоді навіть пошкодував, що не зустрів власного двійника. Оце б веселе життя почалося! Проте ми залюбки познайомилися з тією дівчиною та її подружкою, і протягом усієї практики мали чудових, веселих співрозмовниць. Уже потім, восени, вони приїхали в наше прекрасне і старовинне місто на екскурсію, яку ми з друг їм із гонором і провели.
 П'ятий курс я прожив у найнятій кімнаті приватного особняка на околиці міста. Разом зі мною жив і один товариш із нашої компанії, який пішов із батьківського дому через гучну суперечку щодо своєї обраниці. Невдовзі він одружився й остаточно перебрався до мене, а його молода дружина поїхала на роботу за розподілом після закінчення Вищих курсів перукарів.

 Саме в цей час я познайомився і зразу влюбився в сестру одного з членів нашого товариства. Мені подобалося в ній абсолютно все: від чарівного голосу й фігури до її згоди почати зустрічатися. Що за дивна пелена тоді напала на мої очі та розум — не знаю досі. Останні краплі цього самого розуму я потратив на дипломний проєкт, який зрештою успішно й захистив. Одразу після захисту диплома та отримання направлень на роботу всіх випускників-мужчин терміново забрали на військові збори. А коли вже й їх провели — все, омріяна свобода від навчання!!
 Мені й самому було тоді незрозуміло, на якого спеціаліста я зрештою виросту. Все те, що я так палко любив у дитинстві та юності, зовсім притихло і не виглядало як можлива спеціалізація мого життя.   Змалечку любив грати у футбол, та, зважаючи на мою тендітну комплекцію, видатним футболістом мені було не стати — мене винесли б із поля після першого ж силового контакту з противником. З п'ятого класу я серйозно захопився фотосправою. Однак і професійним фотографом мені не бути: навряд чи клієнти погодилися б ходити строєм по визначних місцях міста й горланити сороміцькі пісні лише для підняття мого настрою. Це захоплення залишалося для мене просто короткою перервою у шаленому ритмі життя.
 Автосправу я любив і люблю, та любов моя тепер нереальна, бо я до неї з ласкою, а вона до мене — з паскою. Все життя мріяв про власний автомобіль. Купив якось уживаний з рук, місяць поїздив, потім відремонтував, і після того він рік непорушно простояв під вікнами. І я, щоб цей металобрухт не псував мені нерви, продав його за символічну плату рідному братові. Він безкоштовно брати не хотів — такий самий непорушний і впертий, як те авто.