Розділ 4.1 Дев''ять років і крах ідолів.

 Моя перша велика зустріч із абсурдом системи відбулася під час шкільної екскурсії до Львова у віці дев'яти років. Уся наша група слухняно марширувала за вчителькою, а мене потягнуло в автономне плавання. Моє зникнення паралізувало всю ідеологічну машину музею. Мені здалося, що я пройшов крізь фільтр часу й потрапив у паралельний світ — Музей Троцького, де Лев Троцький змів Леніна зі шляху історії. Навколо бігали перелякані наглядачі, шукаючи дитину, а я вже тоді тримав у кишені свій паспорт внутрішньої автономії від цієї системи.
 У п'ятому класі в розвалинах старого будинку я знайшов дві книги: «Історію України-Руси» Грушевського та «Матеріали ХХ з'їзду КПРС». Чесно зізнався батькові. Він ті книги в мене негайно реквізував: «Матеріали» кинув у пічку, а Грушевського надійно сховав. Після цього, у мої 13 років, між нами відбулася розмова:— Сину, дай мені Слово почесті, що ти нікому й ніколи не розкажеш суть нашої розмови.— Тату, я даю Слово.— Сину, я член КПРС, але я також є членом ОУН.Як виявилося, керівником мого батька в підпіллі 1943 року була панянка Марічка на псевдо «Пчілка». Вона вижила у двох таборах ГУЛАГу, піднімала там повстання, втекла, змінила документи й осіла в Бурштині. У дев'ятому класі я два місяці жив у неї. Вона намагалася підготувати мене до конспірації, але завадив дефект пам'яті — я швидко забував обличчя та імена. «Пчілка» зітхнула: «Тобі сюди зась. Іди вчитися. За тобою приглядатимуть свої». Зв'язок із батьком тоді тримав доцент кафедри історії Львівського університету. Своє Слово я стримав залізно — завіса з пам'яті раптово впала аж через 52 роки забуття. Тільки тоді я зрозумів, чому в 1993 році моя мама раптом почала отримувати продуктові набори як вдова члена ОУН.Батько в позаробочий час віддавав себе одному — тотальній п'янці з головою сільради та секретарем парторганізації, опускаючи авторитет партії нижче плінтуса. Закінчивши добудову школи, він прорвався на прийом до першого секретаря обкому й спробував дати тому в морду. Наслідком стало запроторення тата в лікарню на курс лікування від алкоголізму. З директорства його зняли, але з КПРС чомусь так і не виключили.

Прийшла пора третьої школи — десятирічки з автосправою. Директором там працював татів колега молодості (теж колишній член ОУН). Завдяки його протекції я отримав права категорії «С» та «В». Хімію там викладала Заслужена вчителька, яка виховала переможця Всесвітньої олімпіади з хімії — мого однокласника Андрія. Я ж отримав запрошення на хімфак Чернівецького університету під час весілля сестри від тамошнього декана, але успішно його ігнорував, бо попереду чекала Політехніка, Валера та конвеєр «Райдуги».Випускний бал промайнув у клопотах. Вальс, мій рідний вальс... Танцювати це тортурне ноголомство змогла тільки одна однокласниця, з якою в мене виходили рухи. Під музику я, танцюючи відвертий псевдовальс, ефектно з'явився на сцені Будинку культури й виграв цю олімпіаду випускного вечора.

Напевно, не знайдеться на Землі людина, яка в старості не згадуватиме з ностальгією той час, коли вона була молода, здорова і повна планів на майбутнє. Не менше людей були б не проти особисто зазирнути в минуле і пожити життям досвідченої людини в молодому тілі своєї пам'яті. Проте ці мрії не мають властивості збуватися в реальності — жорсткий закон життя порушити ще нікому не вдалося. Я ж постараюся думками повністю розчинитися у своїй молодості й описити всі вчинки та емоції мого молодого тіла.
Далі була підготовка до вступних екзаменів, самі іспити і... передінститутська практика. Практика? Про неї я не знав та й не сподівався, що до неї взагалі зможу дійти. Але все по порядку. Прочитаєте — будете знати, як зупиняти цілі підприємства. Правда, повернутися в Радянський Союз ви після цього не захочете — ми ж з другом творимо там те, що хочемо. Нас ніхто не може зупинити, коли ми чогось сильно забажаємо.