Розділ 3.1 Школи бувають різними

 Народився я карапузом з великими карими очима і розвиненим не по роках мозком. Чотири роки дитині, а вона не говорить. Заговорив я аж на п'ятому році життя. Приїхали батьки до баби, де я проживав, і почули мої перші мовні перли: «Слава капеесюсю!».  Несподіваність і непередбачуваність цих слів шокувала не тільки батьків, але й мене самого. Не планував я славити те незрозуміле «сюсю» — вирвалось, і все. Нічого не бачив, нічого не знаю!
 Батько з розпачу одразу почав збиратися писати заяву на вихід із «сюсю», але його вчасно стримала мама:
— Ти про нас із дітьми подумав? Бовдур, іди краще капусти квашеної з комори принеси!
 А чому ті слова стали лозунгом - бо тільки і чув з "колгоспника" в сінях, де я весь час грався машинками - Слава Капесюсю. Я не знав цієї Славки, але раз про неї так часто говорить радіо, значить вона знаменита "сюся".   
 У баби я прожив до восьми років. Дещо затьмарив те щастя підрубаний під самий ніготь маленький пальчик лівої ноги (подавав бабі сокиру і не втримав). Щовечора на мене чекала жорстока процедура: відмочування бинта, відривання його від живої рани. Життя загартовувало змалечку.У 1963 році тато з родиною приїхав у нове село в ранзі директора школи. Школа була крихітна. Батько одразу загорівся ідеєю самобуду: вирішив добудувати новий двоповерховий корпус. Радянська влада зажадала від тата ціну — вступити в члени КПРС, мотивуючи тим, що комуністу легше вибивати непланові будматеріали. Так мій тато став одночасним членом двох непримиренних ворогів: підпільного ОУН та офіційного КПРС.У 1968 році я пішов у перший клас цієї школи. Перше вересня запам'яталося не лінійкою, а свинкою і домашнім ліжком. Значно важче було першій вчительці перевчити мене писати правою рукою, адже від народження я лівша, і дід раніше навчив мене писати лівою з латино-німецькою орфографією. Результатом став мій теперішній почерк — криптограма, від якої аптекарі п'ють валідол.