Глава 4. Життя триває

Яринка

  Після від’їзду Романа Яринка та Любов Сергіївна кілька днів ходили квартирою, як неприкаяні. Але згодом усе ж узяли себе в руки: Яринка відновила онлайн - навчання в столичному університеті, а Ба Лю зайнялася репетиторством — готувала малечу до школи.   

    Роман за найменшої можливості телефонував або писав повідомлення. Проте найчастіше він просто надсилав короткий «+». Це означало головне: усе в порядку. Яринка гірко жартувала, що всі дружини військових зараз хворіють на одну невиліковну хворобу - «плюсозалежність».

 Кілька разів вона їздила до Романа. Долала сотні кілометрів, аби бодай на мить побачити свого коханого Шушу. Іноді їм вдавалося побути разом лише дві-три години, а одного разу так пощастило - Романа відпустили аж на цілу добу. Якими ж щасливими вони були в ці хвилини! Одне для одного вони залишалися цілим Всесвітом. Обіймалися й разом будували плани на майбутнє.

  І ось одна мрія з цього майбутнього стала реальністю. Яринка завагітніла! Вона щойно дізналася про це і планувала зробити чоловікові неймовірний сюрприз. За кілька днів Роман мав приїхати у коротке відрядження до Києва. Яринка з Любов Сергіївною вже запланували маленьке домашнє свято, під час якого збиралися повідомити цю прекрасну новину Ромчику.

 Останні дві ночі Яринці зовсім не спалося. Вона щохвилини вмикала екран телефона, але омріяних «плюсиків» від Романа не було.

— Може, там просто немає зв’язку, сонечко, — заспокоювала її бабуся, ховаючи власну тривогу.

— Мабуть… — тихо погоджувалася Яринка, стискаючи телефон у долонях.

Роман

 На позиції вони були вже п’ятий день. Завтра мала бути заміна, і він нарешті зможе поїхати до Києва. Щоправда, це була не повноцінна відпустка, а лише відрядження, але все одно він зможе побачити бабусю та обійняти Яринку. Як же він скучив за її веснянками.

 Разом з четвіркою побратимів Роман потроху збирав речі, коли раптом по рації передали, що прямо на них рухається колона ворога…

— А, бодай тебе! — глухо вилаявся Роман і разом із побратимами зайняв позиції. Вони трималися як могли. Минула година, дві, три…

— У нас один «двохсотий», три «триста», — важко дихаючи, повідомляв Роман по рації.

— Наказ — утримати позицію! — лунало крізь перешкоди у відповідь.

 Над бліндажем, де лежали поранені хлопці, завис ворожий дрон. Він огидно дзижчав. Роман миттєво збагнув: якщо безпілотник ударить по бліндажу — це кінець для всіх.

— Я відключаю рацію, — востаннє сказав він у мікрофон.

 Роман підвівся на повний зріст і швидко побіг убік від бліндажа, привертаючи увагу дрону до себе. Той слухняно рушив за ним.

 Далі, тільки б далі від поранених хлопців…Яскраве, сліпуче світло різануло по очах. Щось гаряче й пекуче звалило Романа з ніг. Темрява. Раптом навколо стало тихо-тихо. Поруч стояли його нерозлучні друзяки — другий Роман та обидва Сергії. Живі, усміхнені.

— Ви живі? Живі!!! Тепер ми знову будемо разом! — зрадів Роман. Хлопці мовчали, лише тепло дивилися на нього. Потім один із Сергіїв нахилився і тихо, але виразно сказав:

— Не поспішай, брате. Ти ж у нас Безсмертний! А синів назви Романом і Сергієм.

Роман і Яринка

 За кілька днів Яринці зателефонував командир Романа. Схвильованим голосом він повідомив: Роман, рятуючи життя поранених побратимів, узяв удар на себе. Він тяжко поранений, але живий і зараз перебуває в госпіталі.

Роман намагався розплющити очі, але не зміг — нестерпний біль пронизав усе тіло й мозок.

— Ромчику… — десь здалека, крізь туман, пролунав такий рідний голос. Це я, Яринка. Я тут, я поруч із тобою, мій рідний…

P.S.

 Попереду на них чекав надзвичайно важкий, довгий період лікування та реабілітації. Роман втратив око й праву руку. Лікарі в госпіталі в один голос повторювали, що цей хлопець справді виправдовує своє прізвище — Безсмертний. Вижити після такого прямого удару було справжнім дивом.

 Яринка не відходила від його ліжка ні на крок, залишаючись поруч до самого дня пологів.

 У них народилися хлопчики-близнюки, яких щасливі батьки назвали Романом і Сергієм — на честь полеглих побратимів.

— Маленькі мої ШУШИКИ… — крізь сльози радості шепотіла Яринка, пригортаючи малюків до грудей, поки коханий Роман обіймав їх своєю єдиною здоровою рукою.

Життя триває.