3

Мені спало на думку полізти на горище просто в той момент, всупереч тому, що на годиннику була вже друга година ночі. Я був трохи злий на себе за те, що розслабився і не вважав за необхідне зробити з цим щось заздалегідь, думаючи, що гризун зникне сам по собі. Але після другого випадку, було вже очевидно, що цей маленький друг не збирається залишати мене в спокої просто так.

Але що я міг зробити голими руками? Навіть якщо я полізу туди просто зараз, і нехай я його знайду, так би мовити спіймаю на гарячому, чи зможу я його зловити? Напевно ні. Я уявив собі, як викарабкуюсь на горище, вмикаю світло і бачу маленький волохатий клубок сірого, коричневого або білого кольору, що гризе утеплювач між горищними балками перекриття, а може, вже і майже добирається до шару пароізоляції та обрешітки, після чого йому залишається лише зробити дірку в гіпсокартонній поличній плиті, аби потрапити до теплої, затишної квартири з купою їжі на кухні. Однак, нехай у мене навіть вийде якимось чарівним способом зловити його, як я потім розплавлюся з ним?

Мені ніколи раніше не доводилося стикатися з гризунами безпосередньо, через що я почав міркувати, як можна було вбити щура без додаткових засобів та інструментів. Оглушити його ударом по голові? Потрібно було б для цього взяти щось важке, наприклад, книгу. Або, може, скрутити йому шию?

В теорії це можна було зробити, однак мені не дуже подобалися такі перспективи. Я був корінним жителем великого Нью-Йорка — міста, що ніколи не спить. За своє життя я не вбив жодної дрібної тварини безпосередньо чи опосередковано. Мені ніколи не доводилося жити або працювати десь за містом, до прикладу, на фермі чи на птахофабриці, де мені час від часу доводилося б рубати голови курям, аби отримати їх м’ясо, знімати шкуру з кролів, вбивати лисиць, тхорів чи куниць, які шкодили б моєму господарству. В таких би випадках, до моїх обов'язків також входила б і боротьба з дрібними гризунами, однак я все життя прожив у бетонних джунглях й не мав такого досвіду.

Мабуть, єдиний раз коли у житті я стикався з плодами роботи щурів стався багато років тому, коли до нас приїжджав один чоловік на "перевзування" свого Шевролету мінівена. Це була весна, клієнт бажав змінити зимову гуму на літню, привіз він також з собою і шини в багажнику.  Коли я діставав їх, то не одразу помітив пошкодження і виїмки на скатах, що виникли від подряпин кігтями дрібних гризунів. Лише під час їх встановлення я помітив дефекти на зовнішній поверхні, проте за моєю оцінкою, вони були не настільки критичними, щоб вплинути на характеристики гуми і зробити її непридатною для використання. Ті покришки були французького бренду "Michelin", але виготовлені на заводі в Південній Кароліні, тому якість у них була хороша.

Чоловік не став очікувати моєї реакції і почав сам пояснювати, як же таке сталося. Виявилося, що він зберігав шини на зиму у своєму гаражі, але торік вони вирішили завести в себе вдома Померанського шпіца, тож окрім літньої гуми, в гаражі вони зберігали доволі великий запас корму. Вони вирішили тримати їжу для пса в гаражі, але в той же час не врахували, що ці смаколики можуть привернути увагу шкідників, які згодні їсти взимку навіть пластмасу, пінопласт та інші штучні матеріали для виживання, не кажучи вже й про їстівні ласощі. З цієї причини у них і завелися щурі.

Дірку з тильного боку мішка вони виявили не відразу, а тільки тоді, коли корм вже закінчувався. І після того як собача їжа вичерпалась, хвацькі гризуни не повісили носа і взялися за дегустацію інших речей, що знаходились у приміщення, зокрема, не погребувавши і літньою гумою.

Таке явище мені довелося спостерігати вперше за свою кар'єру, з огляду на те, що багато виробників додавали до складу гуми добавки, які є отруйними для шкідників, аби ті відлякували непроханих дегустаторів.

— Судячи з усього, ці миші небайдужі не тільки до французьких сирів, а й до французької гуми, — заявив чоловік.

— Це вам ще пощастило, що вони не зжерли проводку під капотом авто, коли у них закінчилася їжа. Близько десяти років тому автомобільна промисловість вирішила замінити більшу частину матеріалу дротової ізоляції в машинах з нафтового на соєвий, таким чином відкривши розкішний буфет для голодних гризунів під капотом практично кожного автомобіля. Тож будьте обережні з цим, — попередив його я.

Я все ж поставив йому цю трохи погризену гуму і фактично це був перший і останній раз, коли я стикнувся у своєму житті з результатами життєдіяльності щурів і єдиний випадок у моїй практиці, коли покришки були погризені взагалі будь-ким.

Тепер же я зустрівся з ними віч-на-віч. Вони пробралися в мій тил, в мою оселю, в моє пристанище. Однак розправлятися з ними голими руками я все ж передумав, але роль у цьому зіграв не страх перед цими створіннями, а просто брак волі та хоробрості до вбивства живого створіння.

Поки я стояв у роздумах, шурхіт припинився, тож проблема зникла сама по собі хоча б тимчасово, у зв’язку з цим я вимкнув світло і повільно ліг назад у ліжко, не втрачаючи пильності, очікуючи у любу секунду повернення шурхоту. Я чітко вирішив для себе, що завтра врешті решт займуся цим і нарешті вживу якихось заходів. Але на сьогодні, щодо радикальних планів був відбій.

Перед тим, як я заснув, мене навідала ідея закинути на горище кота, якого я, на жаль, не мав, але такий пухнастик був у моїх сусідів, що жили на другому поверсі. Можна було б попросити позичити його в них, однак я побоююсь, що він може виявитися надто "одомашненим", через що той не тільки не стане ловити мишей, а ще й отримає стрес від такого завдання, коли його замкнуть на цілу ніч в темному, холодному та шумному горищі...