2

Вікна в моїй кухні та спальні виходили на внутрішній двір. Іноді, вранці, під час приготування сніданку, я дозволяю собі визирнути в них, проте найчастіше потім шкодую про це. На мене наганяють смуток спогади про те, яким це подвір'я було раніше, коли в моєму дитинстві, молодості та подружньому житті, ми збирались разом із сусідами з усього будинку та святкували новий рік, дні народження, дні незалежності, дні праці або дні подяки.

Цей двір бачив багато весіль і похоронів. Не винятком стало і моє весілля, а також проводжання в останню путь Патті. На ньому розважалось і відпочивало покоління моїх батьків, на ньому відзначало свята і наше покоління з Патті. Але ось вже як десять останніх років двір цього будинку не бачив ні одного з таких масштабних гулянь, які були раніше.

Я думаю, виною всьому став збіг обставин, за яким у будинку опинилися мешканці різних вікових категорій. На першому поверсі жила пара літнього подружжя Флоренсів. Семюелю Флоренсу цього року має виповнитися сімдесят три, а його дружині шістдесят дев’ять. Раніше цей старий чортяка любив влаштовувати свята і з радістю пускав всіх інших мешканців на задній двір через свою квартиру, але нині ж ці двоє бажали лише тиші та спокою, а їхнє дозвілля в повсякденному житті тепер складалося з перегляду телевізора, складання пазлів, в'язанні та розраді від того, що вони ще спроможні доглядати за собою самотужки і не потребують переїзду в будинок для літніх людей. Здебільшого власниками заднього подвір'я були саме мешканці першого поверху, тож тепер вони були єдиними, хто ним користувався, і, найчастіше, Флоренси використовували його тепер лише як ігровий майданчик для своїх онуків.

Тож, подивившись з моєї висоти на подвір'я в цілому, дитячі іграшки на загальному, сірому, занедбаному тлі, виглядали немов речі з іншого всесвіту. Особливо це видовище різало око пізньої осені, коли різнокольорово забарвлені цяцьки переносилися наче в сцену старовинної фотографії, де все довколишнє середовище відображалося в сепійних відтінках.

Частина подвір'я взагалі заросла бур'янами, тож на місці, де колись ріс гарний доглянутий газон, тепер панував бур'ян, який в останні роки також потихеньку відвойовував стежини і майданчик, викладені з тротуарної плитки, між стиками якої вже пробивалася трава. Із садового столика і набору стільців біля ґанку злізала фарба, від чого вони також набули огидного та занедбаного вигляду.

Як я вже говорив, на мій погляд, причиною цьому стали різні вікові категорії та відокремленість сімей, які проживали в будинку. За винятком пари людей похилого віку на першому поверсі, які бажали у своєму віці тільки спокою, поверхом вище в будинку жила пара молодят,  а піді мною, на третьому поверсі, квартиру знімав юний хлопець, який працював програмістом. Його професія називається якось по-іншому, проте точної назви я ніколи не можу запам'ятати, але і грець з ним, адже в моєму віці вже дозволено називати будь-кого, хто має діло з комп'ютерами — просто програміст. Якщо сказати по-чесному, то цього сутулого і хирлявого хлопця я люблю називати гіком, це слово я вперше почув у роках, під час яких у мене мала з'явитися криза середнього віку, тому, коли до мене приїжджає Шайна, зазвичай я їй кажу: Гік допоміг мені налаштувати телефон, або гік з поверху нижче заходив до мене на днях.

Усі в цьому домі дотримувалися норм доброзичливості та етикету, були готові допомогти одне одному на прохання й обмінювалися люб'язностями, однак далі цього справа не заходила, бо інтереси й погляди на життя були в усіх різними. Мені складно уявити вечірку на задньому дворі з парою людей похилого віку, які ставляться з презирством до всього і вся і не люблять гучної музики, а також молодою парою, яка ще живе певною мірою романтикою та ботаном-комп'юторником, замкненим інтровертом, який ще не нюхав пороху і більшу частину часу життя проводить відірвано від реальності, а коли й виходить на світ божий зі своєї хакерської нори, то дивиться на всіх зверхньо, вважаючи нас, простих смертних, непросвітленими й обмеженими, одним словом — тупицями. Разом із ними на садовому стільці приземлить свій зад і старий шиномонтажник, який побачив багато за своє життя і все ще має здоровий глузд, щоб усе це згадати й розповісти. Такі собі посиденьки вийдуть, чи не так? Святкуванню нового року на Таймс-сквер далеко до них як куцому до зайця.

Саме через це задній двір стоїть зараз занедбаний. Крізь моє вікно, висота якого давала змогу добре роздивитися околиці, відкривався чудовий краєвид на сусідські двори. Згоден, підглядати недобре, але я ж маю знати, чи не збирають мешканці сусіднього будинку в себе на подвір'ї бомби або ядерного реактору, бо я ж знаходжусь небезпечно близько до такої. Отож, я турбуюся лише за безпеку свого будинку. Але якщо там буде хтось засмагати влітку голяка, я заприсягаюсь, що опущу жалюзі на своїх вікнах.

В цілому, задні подвір'я сусідніх будинків також сильно різнилися між собою. Деякі були так само занедбаними, як і наш, поодинокі були навіть на порядок гірші. Люди завалювали їх різним мотлохом, побутовою технікою, покришками, старими поламаними меблями, велосипедами і навіть каное. А біля входу в будинок залишали лише пару пластикових стільців, щоб було де покурити і випити баночку пива. Ось це я розумію — люлі живуть собі на втіху і не переймаються через зайві дрібниці.

Але були й взірцеві двори, як у випадку з будинком навпроти, що виходив на Тінстік-стріт. В першу чергу варто відзначити, що його заднє подвір'я було виконано в однакових кольорах разом із будинком і це виглядало доволі витончено. Паркан, стіл і мангал мали темно-синє забарвлення, а сам майданчик був дуже доглянутим і акуратним. Мабуть, мешканець першого поверху був до біса хорошим господарником.