1

Це був початок моєї подорожі в минуле. Я почав чути цей шурхіт у себе над головою близько тижня тому. Найчастіше я чую його ввечері або вночі, і начебто шість чи сім днів тому я зіткнувся з ним уперше. І сталося це саме в той момент, коли моя свідомість майже відійшла в світ сновидінь.

Наче навмисне, він мене не тільки перебив мій сон, а й добряче налякав мене. Почувши гучний шум у себе над головою, я здригнувся і різко піднявся на ліжку. Той був коротким і майже відразу припинився. На секунду мені здалося, що, можливо, виною всьому була моя уява, що розігралась після трохи нервового дня або ж, провалюючись у сон, до мене проник звук зі сновидіння, що тільки-но починалось. Однак не встиг я очухатись, як шурхіт пролунав знов. Немов хтось шкрябав по стелі, точніше по покриттю горища, оскільки я жив на останньому четвертому поверсі.

"От тільки щурів мені не вистачало", — подумав я.

За мить я встав із ліжка і побіг до вмикача. Через кілька секунд моя спальня вже була залита білим світлом від стельового світильника. Мені потрібно було терміново переконатися, що на стелі не було тріщин або дірок, через які до мене незабаром міг пробратися непроханий гість. Коли мої очі адаптувалися, і я, не мружачись, зміг оглянути її, виявилося, що мої побоювання були марними. Ніде не було навіть натяків на прогризені отвори. Однак усе ще могло статися. Дивно було те, що я прожив у цій квартирі понад п'ятдесят років і ніколи до цього раніше не мав проблем з гризунами.

Я заліз на ліжко і почав стукати кулаком у різних місцях стелі, щоб відлякати мишу і з’ясувати, в якому напрямку та втече. Утім, мої спроби виявилися безуспішними. Переконавшись, що стеля над ліжком неушкоджена і ризик раптового падіння з неї щура на мене посеред ночі був відсутній, я все ж ліг і спробував заснути знову.

Більше тієї ночі я не чув жодних звуків.

Але минув тиждень і тепер ці звуки розбудили мене посеред ночі знову. Я вчергове схопився, увімкнув світло і перевірив, чи немає ніяких дірок у мене над головою, через які на мене незабаром міг звалитися гризун.

"От чорт, забув про це. Потрібно буде купити мишоловку або якусь отруту".

Ба більше, ключ від горища був саме в мене — жителя останнього поверху.

Мене звати Хадсон Стейн. Я проживаю в старому цегляному будинку на Маунтін-стріт, скільки себе пам'ятаю. Це висока, але вузька будівля, затиснута між іншими будинками, зведеними у двадцятому столітті. Похмура квартирна будова розташовувалася в Краун Хайтс, районі центральної частини боро Брукліна. Будинок за своє майже вікове існування глобально реставрувався двічі, якщо не брати до уваги дрібні квартирні ремонти, що їх господарі робили в різний час. Фасад складався із затертої червоної цегли та видовжених по висоті вікон, що прикрашалися сірими арковими сандриками на височині та кам'яними підвіконнями біля основи.

Вікна першого поверху були закриті ґратами, оскільки Краун Хайтс був одним із найзлочинніших районів Нью-Йорка і посідав останні місця за рівнем безпеки серед зон патрулювання. Переконливим аргументом для встановлення решіток були сто сорок три крадіжки зі зломом, які відбулися тут за минулий рік при тому, що Краун Хайтс займав лише чотири квадратні кілометри від загальної площі Брукліна.

Доріжка до ґанку будинку була огороджена невеликою хвірткою, що була зачинена на спеціальний замок, ключі від якого мали в розпорядженні лише мешканці будинку. Далі, пройшовши кількома широкими сходами, ви опинялися на ґанку перед подвійними дерев'яними дверима темно-сірого кольору. На них були прибиті цифри з номером будинку "334", позолота з яких давно злізла, оголивши темну мідь.

Праву стулку дверей на рівні очей обтяжував старий замковий механізм, трохи нижче розташовувалася кругла ручка, а біля неї стирчав ключик, що служив дзвінком і був схожий на ті заводні ключі, що використовувалися в іграшкових мавпочках, солдатах або роботах. Але провернувши ключ у дверях, ніщо в дверях рухатися не починало, замість цього лунав лише хриплий надтріснутий дзвінок, якого я майже ніколи не чув, бо його звук з плином часу так ослаб, що його могли чути тепер лише мешканці першого поверху.

За першими дверима знаходилися такі ж самі за конструкцією двері, проте вони відрізнялися від перших білим забарвленням і відсутністю дзвінка. Пройшовши їх, ви потрапляли в крихітний вестибюль, у якому прямо розташовувались вузькі сходи, а зліва знаходились двері першої квартири, яка займала весь перший поверх. Прямо над вами висіла підвісна люстра із ланцюжком вмикачем. Оскільки під час деяких ночей у вестибюлі було темно хоч око виколи, вона вмикалась, аби мешканці верхніх поверхів могли безпроблемно пройти по сходам, не ризикуючи звалитися з них.

Одного разу, коли Меган вкотре приїхала до дідуся, вона повідомила мені, що сходи в моєму домі дуже схожі на ті, якими бігла Ненсі з першої частини "Кошмару на вулиці В'язів". Я був здивований тим, що Шайна й Алан дозволили їй подивитися настільки недитяче кіно.

— Ми забороняємо, але розумієш, який зараз час, діти все більше сидять в інтернеті, де контролювати їх не так просто.

— Зрештою, ви її батьки, і якщо вона вас не слухається, це означає те, що ви не справляєтеся зі своїми обов'язками.

— Зараз вони стільки всього дивляться, що нинішнє покоління дітей не таке вразливе, як попередні. Замість того щоб накласти в штани, вони часто попросту критикують старі фільми жахів за убогі спецефекти, — стверджувала Шайна, виправдовуючись переді мною.