Глава 39. Об’єднання команди

Дощ не припинявся.
Мейплтон здавався вимитим до кісток: будинки блищали, як метал, вулиці дихали парою, небо важко опускалося на дахи.
Десь далеко ще чувся гул — відлуння тієї ночі, коли театр перетворився на вибух звуку.

У темному провулку блиснув вогник запальнички.
Джейден стояв під ринвою, мокрий до нитки, і нервово смалив сигарету, яка давно перетворилася на кашу.
– Навіть нікотин здається втомленим, – пробурмотів він. – Гей, хтось бачив мій здоровий глузд? Я, здається, залишив його між другим вибухом і падінням стелі.

З темряви з’явився Мейсон.
Мокрий, подряпаний, але спокійний. Дощ стікав йому по щоках, і здавалося, що це місто блищить у його зіницях.

– Кинь це, – сказав він тихо, вибиваючи сигарету з пальців Джейдена. – Ми ще не закінчили.

– Ти звучиш, як головний герой у трейлері, – Мейсон стиснув губи в тінь посмішки.. – Залишилось тільки сказати щось на кшталт «у нас є одна остання місія».

Мейсон глянув на нього.
– У нас і справді є одна остання місія.

Джейден здригнувся. Його усмішка трохи спала.
– Луна?

– Вижила, – відповів Мейсон. – Вона вимкнула глушилки. Без неї ми б навіть не стояли тут.

– А Етан?

– Теж живий. І злий, як чорт.

– О, тоді все як завжди, – хмикнув Джейден. – Добре. Куди далі, шефе?

Мейсон випрямив плечі, ніби намагаючись утримати повітря всередині..
– Далі — збираємо всіх. Знову.

Сховище

Покинуте метро під старим районом. Луна знайшла його ще кілька тижнів тому — тоді, коли тікали від Кейнових людей.
Тепер тут — тимчасова база. Лампи миготять, на стінах графіті з їхніх перших шоу: «Шум — це правда», «Тиша — брехня».

Етан сидів на перевернутому ящику, розбираючи пошкоджений дрон. Його пальці працювали швидко, але очі видавали втому.

– Якщо ще раз хтось із вас підпалить сцену без мого дозволу, – бурчав він, не відриваючись, – я зроблю з вас нову аудіосистему.

– Гей, це був ефектний фінал, – почувся знайомий голос.

Луна стояла у дверях. Вона вся у плямах фарби, волосся ще пахло димом. Але усмішка — жива, нахабна, як завжди.

Етан підняв голову. На мить у нього пропав дар мови.

– Ти… – він встав, не договорив. – Я думав, ти…

– Вмерла? – вона посміхнулась. – Вибач, розчарую.

Вона підійшла ближче. Між ними зависла пауза — важка, повна того, що не сказано.
Етан подивився їй у вічі.
– Ти могла загинути.

– І ти міг, – відповіла вона. – Але ж ми обоє вперті.

Він тихо засміявся.
– Ти знову щось вигадуєш, правда?

– Завжди, – сказала вона і торкнулася його грудей двома пальцями. – Але цього разу — разом.

У цей момент у тунель зайшли Мейсон і Джейден.
– О, бляха, – протягнув Джейден. – Я ж казав, що вони цілуються, коли ніхто не бачить!

– Ми не… – почала Луна.

– Ми не будемо це обговорювати, – відрізав Етан, хоча щоки вже горіли.

Софі вийшла з тіні, тримаючи в руках ковдру. Її очі червоні, але усмішка — ніжна.
– Головне, що ви всі живі. І що ми знову разом.

Вона розклала ковдру на підлозі, сіла, підібгавши ноги.
– Я думала, ми втратили все. Але, здається, поки ми дихаємо — ще є шанс.

Мейсон сів поруч, важко, як камінь.
Його голос глухий, але твердий:
– Кейнова система ще працює. Глушилки можуть знову активуватись. Але тепер ми не ті. Ми не просто група, що грає зі звуком. Ми — хвиля. І вона тільки наростає.

Він підняв погляд, обвів усіх.
– Ми втратили сцену, але не сенс. Вони хочуть нас змусити мовчати. Але шум — це життя. Ми довели, що навіть у найтемнішу ніч можемо звучати.

Софі торкнулась його плеча.
– Ти знову починаєш свою мотиваційну промову, так?

– Якщо спрацює — хоч десять таких, – відповів Мейсон.

Джейден підняв руку.
– Мені сподобалось «ми хвиля». Пропоную зробити це нашим новим лозунгом. І футболки надрукувати.

– Футболки потім, – зітхнув Етан. – Спочатку план.

Луна розкинула на підлозі мапу. На ній червоними позначками сяяли місця, де ще стояли Кейнові сенсори.
– Якщо ми хочемо знищити його систему — треба одночасно вдарити з трьох точок.

– Це неможливо без координації, – буркнув Етан.

– І без трохи божевілля, – додала вона.

Джейден підморгнув:
– Божевілля в нас вистачить на трьох. Я беру східний сектор. Там найменше камер, зате багато патрулів. Якраз для мого шарму.

– Твій шарм не допоможе, коли тебе схоплять, – буркнув Мейсон.

– Допоможе, якщо вони люблять жарти.

Софі засміялась — коротко, але щиро.
– Якби я мала хоч половину твого оптимізму, Джейдене, я б давно стала президентом.

– Не поспішай, – він кинув їй ключі від старого фургона. – Спочатку врятуй світ.