Глава 10. Бійка за честь

Бар “Rust Pulse” був одним із тих місць, де навіть стіни здавалися втомленими від власних спогадів. Металеві балки, червоне світло, старі колонки, що хрипіли замість співу. Музика гриміла глухо, важко, як серце міста після безсонної ночі.
Повітря пахло пивом, димом і дешевим бензином від неонових ламп, що миготіли над головами. Десь у кутку ритмічно дзенькав автомат із більярдними кулями, а бармен, у старій футболці гурту “Feral Machines”, наче сам був частиною цього анархічного пейзажу.

Шумотворці сиділи в кутку, за столом біля сцени. Мейсон — розслаблений, але пильний; Софі — з камерою на колінах, як зі щитом; Етан — з блокнотом і вічним скепсисом на обличчі; Джейден — уже на півдорозі до стану «геніального безумства» після другого коктейлю; Луна — у своєму стихійному вигляді — яскраві губи, чорна шкіряна куртка, рожеве волосся, яке відбивало червоне світло неону.
На її шиї поблискував срібний ланцюжок із кулоном у формі блискавки. Вона сміялася голосно, без страху, без фільтрів. Її сміх був, як грім у ясну погоду — некерований і живий. Саме тому привертав увагу. Зокрема, не завжди бажану.

За сусіднім столом сиділа компанія місцевих хлопців — троє, у робочих куртках, із важкими руками й дешевим пивом. Один із них, здоровило на ім’я Дерек, уже хвилин десять не зводив очей із Луни. Його погляд був такий, ніби він сплутав упевненість із правом володіння.

– Слухай, – прошепотіла Софі, нахиляючись до Мейсона. – Ти бачиш, як він на неї дивиться?

– Бачу, – тихо відповів той, не зводячи погляду з пива. – І бачу, що зараз буде погано.

– Думаєш, знову драка? – підкинула Джейдену Софі.

– Думаю, це буде саундтрек до катастрофи, – пробурмотів той і зробив ковток.

Дерек підвівся. Його кроки — важкі, п’яні, самовпевнені. Підошви черевиків залишали на підлозі мокрі сліди пива. Він підійшов до Луни, сперся руками об стіл, нахилившись над нею, так близько, що вона відчула запах алкоголю й дешевого дезодоранту.

– Гарна ніч, крихітко, – прохрипів він. – Хочеш зробити її ще гарнішою?

Луна повільно повернула голову. У її погляді блиснула сталь.
– Ти щойно зіпсував мені ковток пива, ковбой.

Дерек ухмильнувся, його зуби блиснули в напівтемряві.
– О, не така вже ти й грізна, як на тих відео, – він нахилився ближче, – а може, покажеш, як шум робиться без мікрофона?

Вона вже хотіла щось відповісти, але Мейсон підвівся. Повільно, але з тією внутрішньою тишею, яка передує бурі.
– Відійди, друже.

Дерек зиркнув на нього.
– А ти хто такий? Її менеджер?

– Я просто не хочу дивитись, як тобі вибивають зуби.

Сміх рознісся столом. Його друзі — два інших громили — зареготали, плескаючи один одного по плечах.

Гул бару стих. Люди відчули, що зараз щось почнеться. Навіть музика, здавалось, приглушилася, якби бар чув сам себе.

– Слухай, артист, – Дерек зробив крок ближче, – може, ти сядеш і не лізтимеш у справи дорослих?

– Я дорослий настільки, щоб знати, коли хтось поводиться, як сміття, – Мейсон холодно дивився йому просто в очі. – Відійди від неї.

– Ти мені не вказуй, хлопче, – Дерек гаркнув, і його рука схопила комір Мейсона.

Тиша зависла на секунду — як пауза перед ударом барабана.
І потім — тріск.

Дерек схопив Мейсона за комір, Мейсон відповів ударом у щелепу. Бар вибухнув шумом. Столи посунулись, пляшки полетіли на підлогу.

Джейден, не втрачаючи часу, закричав:
– Шоу починається!

Він підскочив до діджейського пульта, який стояв поруч із барною стійкою, і врубив музику на максимум. Бас ударив по вухах, світло миготіло, наче блискавки.

– Оце я розумію перформанс! – прокричала Луна, вихоплюючи зі столу пляшку й кидаючи її в бік Дерекових друзів. Скло розсипалось, і на мить усі втратили орієнтацію.

– Це за сексизм, придурки! – вигукнула вона, відступаючи, схопивши зі стільця шкіряну куртку як щит.

Софі схопила камеру. Навіть у хаосі, навіть зараз вона бачила кадри. Вогонь у очах Мейсона, рух його рук, коли він ухилявся від удару, блиск розбитого скла в неоновому світлі.

– Мейсон, зліва! – крикнула вона, але запізно — другий із компанії схопив його за плече.

Мейсон розвернувся, вдарив коліном, потім ліктем.
– Я казав, відійди!

Джейден тим часом уже танцював між ними, крутячи мікрофон як нунчаки.
– Люди, спокійно, ми всі тут заради мистецтва! – прокричав він і отримав у відповідь пивну склянку просто в голову. – Окей, без мистецтва!

Бар перетворився на арену. Хтось намагався розборонити, але бас глушив усі слова.
Етан, який досі сидів у кутку, зітхнув, допив каву і встав.

– Я попереджав, – пробурмотів він і підійшов до бійки.

Схопив найближчий стілець і з холодною точністю поставив його між Мейсоном і Дереком, відштовхнувши останнього.
– Хтось має думати навіть у хаосі.

– А хтось має бити, поки ти думаєш! – крикнула Луна й пірнула вперед, влучивши Дереку ногою в живіт.

Той упав на барну підлогу, збивши стільці.
Софі кричала, намагаючись утримати камеру рівно.
– Це буде найкраще відео року!